Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

78

- То ти казав, що твій батько якась дуже велика шишка в міському бізнесі? - цікавиться Іра, уже злегка розкута через випивку.

- Він дуже відомий підприємець, - каже Максим. - Чула колись про Чумигу?

- Щось не пригадую.

- Я на фірмі мого старого економістом працюю, - розхвалюється Максим. - Уже собі машину купив. Як хочеш, я тебе б покатав трохи.

- Звичайно! - промовила Іра, зовсім не вагаючись. - От ще трохи вип'ю і можна їхати.

- Заїдемо, я тобі покажу, яку віллу мій старий недавно придбав. На вихідні дні мої старі до родичів поїхали. Тож будинок порожній. Хоч голим ходи, тебе ніхто не побачить.

- Класно! - каже Іра допиваючи своє мартіні.

Ось знову величезний будинок Чумиги. А в одній із його спалень лежить Іра у чоловічих обіймах. От і вона потрапила у цей світ багатіїв. Цікаво їй сподобалось? Як же не сподобатись! Це ж те, чого вона шукала, до чого прагнула, її мрія збулась. Але чи вона щаслива? Чи це принесло їй ту радість, котру вона бажала?

- Максиме, ти не спиш? - запитав Валентин, відкриваючи двері в його кімнату.

Там горіло світло. І на ліжку він побачив Максима, котрий шаленів від задоволення, кохаючись із кимось. Валентин зніяковів.

- Вибач, я не знав, що ти не сам.

Але коли Максим зліз зі своєї коханки, то Валентин завмер від несподіванки.

- Іра! - крикнув він. - Я не вірю! Ні, це якийсь сон. Я певно сплю.

- Валентин! - крикнула у свою чергу Іра, прикриваючи своє оголене тіло покривалом.

- Ви знайомі? - питається Максим. - Ти, Валентин, класну знайому маєш, вона таке виробляє, справжня фурія! Ще ж до того вона виявилась недотрогою! Можеш собі таке уявити?!

Максим ще довго вихваляв вміння Ірини займатися коханням тим часом, як Валентин стояв вкопаний, дивлячись прямісінько на Іру, котру він ще хвилину назад вважав богинею, дівчиною, котру шукав усе своє недовге життя. Іра теж мовчала, але не сміла підводити очі на Валентина, який їй відкрився і подарував світ, у якому вона була щасливою.

- Вона просто супер, - не вгавав Максим.

- Досить, Максиме! - крикнув Валентин. - Дякую тобі за точне і послідовне висвітлення своїх утіх. І ще тобі дякую, братику, що зробив її жінкою замість мене.

- Ви брати? - здивувалась Іра.

- Так, я теж багатий. Мій батько - теж Чумига. І ми з ним рідні брати. Що не думала про таке? Я ж теж міг тобі все це дати. Ну, як тобі сподобались всі ці розкоші, цей будинок? Точніше, не будинок, а палац. Сподобався тобі басейн? А машина мого брата?

Іра мовчала, не сміючи глянути в очі Валентина.

- А я ще хотів, щоб ти стала моєю дружиною! - каже Валентин. - Який я дурак! - Засміявся. - Як міг бути сліпим, не бачити, що тобі гроші були потрібні. Добре, що я тобі збрехав і не сказав, хто я такий. А то б я ціле життя прожив з такою хвойдою, як ти!

- Це не так, - нарешті сказала Іра.

- Яке це тепер має значення, - промовив Валентин і вийшов геть.

Він минав кімнату за кімнатою, поверх за поверхом, минув вхідні двері і опинився на дворі. Вдихнувши свіжого нічного повітря, він закричав:

- Не може бути! Не може такого бути! Я не вірю! Іра! Як ти могла?!

На очах його з'явились сльози, котрі трохи приглушили біль, який він відчував. Він дозволив би собі залитися у сльозах, але стукіт каблуків примусив його висушити сльози зразу ж. Він обернувся і перед ним стояла Іра, вся в сльозах. Вони стояли так і дивились один на одного, здавалося вічність, ніхто не міг порушити тишину.

- Пробач, - вимовила Іра.

- Від одного твого "пробач" мені легше не стане.

- Знаю, - сказала тихо Іра, потупивши очі донизу.

- Я тебе боготворив, вважав кращою всіх, вважав, що ти не така, як всі! - останні слова він прокричав. - А ти звичайна...

- Хвойда, - мовила за нього Іра. - Я не хотіла цього. - Плакала вона. - Просто мій батько п'яниця і мені важко жити з такими батьками. Ми такі бідні... Тому я мріяла про багатство, хотіла цього всього, що маєте ви з Максимом.

- І тобі сподобалось це все? - запитав Валентин.

Іра довго мовчала.

- Валентине, бідною важко бути. Важко бути погано вдягненою, тобі тоді всі грублять, не вважають тебе за людину. - Вона залилась слізьми. - Але ж я теж людина! Я теж хочу жити красиво!

- Мене цікавить чи тобі це сподобалось? - запитав її Валентин ще раз.

- Ти не був бідним і тому мене не розумієш!

- Знаєш, я би все віддав, щоб народитися бідним, але щасливим. А що з того, що я багатий, але нещасливий.

- Я знаю, що ти мені не пробачиш, - каже Іра.

- Ти зробила мені боляче. І мені дуже це болить. Ось тут болить, - говорить Валентин, приклавши руку до грудей. - І біль у серці не швидко минеться.

Він повернувся до неї спиною і готовий був ввійти в будинок, а тоді обернувся і ще додав:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍