Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

- Знаєш ще що. Бідний теж може бути людиною так само, як багатий може бути нелюдом.

Валентин зайшов у будинок і Іра залишилась одна зі своїм болем на самоті.

- А де Валентин? - почувся голос з-за спини Іри, вона озирнулась, то був той, хто її спокусив.

- Не знаю, - відповіла вона.

- Я думав, що ви з ним десь обнімаєтесь і цілуєтесь.

- Ні, ми з ним розстались, - мовила сумно Іра.

- Що? - здивувався Максим. - Ви ж така гарна пара, ви так гарно підходите один одному.

- Підходили, - знову сумно мовила Іра. - Та він мені не вибачив.

- Ні, я впевнений, що він тобі пробачить. Ти тільки будь наполегливішою. Я впевнений, що ви одружитесь, ти будеш класною братовою, а те, що між нами було, я не згадаю. Обіцяю.

Іра обернулась і пішла геть, подалі б тільки звідси. Настав понеділок і уже теж підходив до свого завершення.

- Максиме, - каже Степан Чумига, - ти навіть не соізволив з'явитися в свій перший день роботи.

- Та я просто... - почав Максим виправдовуватись.

- Що ти просто? - питає його батько.

- Я...

- Ти просто слюнтяй і якби ти не був моїм сином, я б тебе звільнив. Дуже шкода, що ти мій син.

- Яблуко недалеко від яблуні падає, - говорить Максим. - Ти колись казав, що я повна твоя копія.

- Дуже шкода, але це так, - мовив без ніякої радості старий Чумига. - Сподіваюсь, що ти змінишся в кращу сторону, ніж я. Будь хоч трохи схожий на свого брата. Він не такий, як ми. Він - хороший.

Сонце сідає за небокрай. Червоні кольори огортають небо, вкладаючи його в свої обійми, пестячи його своїм теплом, голублячи його своєю ласкою, врешті-решт цілуючи його голубизну. І небо, мов стидлива дівиця, котру голубить її красень, красніє, заливається краскою. Неторкана свіжість неба являється усім охочим її побачити. Витончені риси, небачена грація впадає у вічі. Невимовну красу неба неможливо ні описати, ні змалювати. Її можна лише передати через почуття, почуттями осмислити, душею відчути.