Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

77

Вмій бачити красу там, де її немає

(новела)

 

Молодість так прекрасна, така чудова. Радіти їй й всміхатися сонцю. Хіба є щось прекрасніше? Людина молода повна сил, наснаги, у ній так багато того бунтарського духу, що пориває її на великі вчинки, що дає їй щастя у дрібничках, у спогляданні природи, сходу і заходу сонця, того, як ранкова роса тане від його променів, як усе живе радіє усьому прекрасному. Людина є щасливою, коли вміє бачити красу там, де її немає.

Весна щойно явилась людям і одразу прийнялася за рукоділля. Так вже роботою зайнялась, що й не помічає - час уже б літечку поступитись! Але поважне літо не спішить, не квапиться людям свою красу явити, тому веснонька-краснонька, мов дівиця одважная, продовжує свою роботу. Лишень цвіли фруктові дерева, а тепер уже й каштани свій цвіт розпустили. Та так вже хизуються, так вже хизуються! Певно, думають, у нікого такої краси немає.

А навколо усе таке зелене, таке усе чарівно-красиве. І не віриться, що ще кілька місяців тому усе було вкрите снігом, наче білий океан молока розлився і бушував помалу.

- Ти кидаєш навчання? - дивується Валентин. - А тато що скаже?

- А що мені старий?! - відповідає Максим. - Позлиться, позлиться і втихомириться. Треба вміти брати від життя усе найкраще, поки молодий. А то старим важко буде дівку підчепити.

- Тобі одні гульки в голові, - каже Валентин.

- А тобі одне навчання, - відказує йому брат, хлопаючи рукою по плечі. - Так і полисіти можна. Хто ж на тебе увагу зверне? Треба користатися із наших грошей.

- Із грошей нашого тата, - ти хотів сказати!

- Яка різниця? Треба веселитися, трінькати гроші в ресторанах, клубах, по дискотеках ходити. Дівки на багатих клюють, як мухи на гамно. Ще й тепер старий мені машину купив нову. Ото всі заздрити будуть!

- Тато тобі машину, а ти йому - дулю.

- Та нічого старий на це не скаже. Хіба що добре зробив, і так з того навчання нічого нема, а як треба буде диплом, той купити неважко. Аби гроші.

Великий будинок із трьома поверхами, із басейном на задньому подвір'ї. Це є величезна і дорожезна вілла підприємця Чумиги, яку він придбав минулого місяця. Очевидно, якесь підвищення по службі, або якого хабара отримав.

- Як ти навчання кидаєш?! - скаженіє, ледь не піниться, старий Чумига. - Що дівки одні в голові? Геть розум твій виїли! Ти що думаєш, я на тебе все життя гаруватиму?

- Старий, досить їжитися, - каже Максим. - Ти ж сам колись казав, що з того навчання?

- Я їжуся? - лютує Чумига. - Я тобі покажу старого! Я тебе навчу поваги до батька!- луплячи сина по спині. - Ти в мене будеш цінувати мою працю, не тільки трінькати її на всі сторони!

- Досить, Степане, - благає його дружина. - А то ще покалічиш дитину.

- Дитину?! - припинив він лупцювати сина і глянув на жінку. - Оце ти називаєш дитиною? - показуючи рукою на Максима, котрий досить перелякався. - Такого бика вона дитиною називає! Ти чув, Максиме, як вона тебе кличить? - звернувся він до сина. - Та йому в голові одні дівки, і одні гульки! Ти, старий, працюй, дери три шкури з торговців, а я собі гулятиму!

Ввійшов Валентин.

- Ось Валентин - хороша дитина, цінує батькову працю, - продовжує старий Чумига. - Хоч одного хорошого сина маю!

- Максимко теж не поганий, - захищає свого улюбленця Катерина.

- Але і не хороший, - відказує чоловік. - Завтра ж мені в університет марш! Як подзвоню до декана і тебе там не буде - пиняй сам на себе!

- Але старий... - каже Максим.

- І не смій мене так називати! - закричав Чумига. - Ще раз почую - по морді дам!

- Тату, мене... - почав Максим говорити, - вигнали з університету за прогули.

- Я так і думав, - сміється старий Чумига. - Нічого, відновлять. Підеш на заочне відділення. Бо на стаціонарі таким, як ти, нічого робити.

- Хай буде, - згоджується Максим. - Тепер в мене вільного часу буде ого-го.

- Розмріявся! - каже Чумига. - 3 понеділка ти будеш в мене в фірмі працювати.

- Що? - скаржиться Максим. - Я ж в тому нічого не смислю.

- Ти всі ці чотири роки вчився на економіста, - говорить Чумига, - і кажеш, що нічого в цьому не тямиш?

- Я не винний, що в нас такі вчителі.

- Це не вчителі, це... - підійшов Степан до вікна. - Я більше нічого не хочу чути, - каже Чумига. - Ти з понеділка працюєш економістом. А інакше я заберу в тебе машину.

- Тільки не машину, - говорить Максим. - Добре, я працюватиму в твоїй фірмі. А скільки я получатиму?

- Хм! - сміється Степан. - Цілий місяць цей буде випробним. Я подивлюся який з тебе економіст. Тому зарплатню за цей період не розраховуй отримати.

- Що? Це ж нечесно, - скаржиться Максим. - Це незаконно.

- Як би ти добре вчився, то б знав, що таке можливе.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍