astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Що таке? – запитала білявка з подивом витріщаючись на нього.

- Мій ідентифікаційний пропускний жетон… Його немає… Якщо Реайя поцупив його, то, скоріш за все, тепер він має доступ до службових приміщень, які знаходяться під поверхнею планетоїда.

- А з його допомогою можна відчинити будь-яке з них?

- Майже.

- Тоді чого ми чекаємо? - запитала білявка. – Вирушаємо негайно до туристичної бази №17.

Не встигли Лев та Пона вийти з її робочого кабінету, як у коридорі відразу ж наштовхнулись на розлючену Мамуну. З виразу її обличчя було зрозуміло, що вона готова була накинутися з кулаками на першого, хто трапиться у неї на шляху. І цією «жертвою» виявилася саме білявка, яку вона люто ненавиділа.

- Це ти у всьому винна, аферистка клята! Як ти могла дозволити собі так підло вчинити з дитиною?! – кричала оскаженіла від люті та розпачу жінка. Потім вона обома руками потягнулася до Пони і мало не вхопила її за шию. На щастя, Лев завадив дружині це зробити. Він вчасно встиг обома руками вхопити її за талію і відтягнути її якнайдалі від переляканої білявки. Тоді Мамуна почала щосили бити його кулаками у груди і кричати: - А куди ти дивився?! Чому не забрав гроші у цієї клятої хвойди і не повернув їх Реайі?! І що між вами обома сталося? Він іще ніколи так довго не ображався на тебе! Якщо наш син не знайдеться, то я спочатку задушу кляту хвойду, а потім розправлюся з тобою! Ти мене знаєш! Я це можу!

- Ану, вгамувалися обоє! – гаркнула роздратовано Пона. – Спочатку потрібно малого знайти, а стосунки з’ясовувати потім будемо! Можливо, Реайя знаходиться у небезпеці і потребує допомоги, а ви обоє гризетеся як кішка з собакою.

- Ну, гаразд, я стримуватиму себе, але як тільки мій син знайдеться, начувайся, клята хвойда! Це тобі так не минеться… - крізь зуби люто просичала Мамуна і сильно стиснула кулаки. Таким чином вона намагалася стримати себе, хоча їй дуже кортіло добряче вдарити білявку.

- Ходімо вже, - спокійно промовила та. – Досить витріщатися на мене. Скоріш за все, Реайя справді подався на туристичну базу №17.

Наступної миті вони утрьох швидко рушили коридором у бік виходу з офісного приміщення. Неподалік від нього Лев залишив свій вантажний глайдер, тому витрачати зайвий час на пошук транспорту не потрібно було. Чи справді хлопчик знаходився у небезпеці ніхто з них не знав, але цього не можна було виключати, тому їм довелося поквапитися.

Поки Пона зачиняла вхідні двері контори, натискаючи потрібну комбінацію з символів, що знаходилися на гладкій поверхні щитка з електронним замком, Лев та Мамуна вже встигли сісти у глайдер і ледь стримуючи свої гнів та роздратування, чекали коли вона приєднається до них.

Вони могли не брати її з собою, але не зважаючи на свої емоції, розуміли, що не можуть адекватно мислити, тому без допомоги білявки, яка зберігала бодай відносний спокій, могли не впоратися з пошуками сина. Коли ж вона нарешті впоралася з замком і опинилася поряд з ними у глайдері, Лев увімкнув живлення та тремтячою рукою натиснув на важіль руху, той різко підскочив і ривками почав рухатися уперед.

А тим часом, на рівні одного з приміщень, які знаходилися під поверхнею планетоїда, зокрема під невеликим котеджним поселенням турбази №17, відбувалася метушня. Голосні крики лунали з кухні. Скоріш за все, один з кухарів помітив присутність когось стороннього і дуже голодного, який ще й встиг наробити шкоди.

- Фаб’єн, ти це бачив?! Щойно я виклав випічку на тацю і вона кудись раптом зникла… У нас завівся злодій! Ось, поглянь, коли він втікав, то розсипав борошно та цукрову пудру мало не по всій підлозі! Це – справжнє неподобство! І куди дивиться охорона?!

- Пане шеф, сліди ведуть до комори, - відповів інший кухар. – Ймовірно, малий злодюжка зараз переховується там.

- А чому ти вирішив, що він малий?

- Погляньте на сліди. Вони – невеликі і їх могла залишити тендітна дівчина або вони належать дитині, - пояснив колега шеф-кухарю.

- Але, звідкіля тут могла узятися дитина? Сюди вхід стороннім заборонено. Куди дивляться П’єр та його хлопці з загону охорони?! Чим я маю нагодувати наших пілотів-гонщиків та усю команду техніків, які їх обслуговували сьогодні на гоночному треку?! Мабуть, вони усі вже повернулися на базу втомлені та голодні… Так, вечеря буде занадто пізньою, але їм потрібно хоч якось відновити сили та відпочити перед наступними завтрашніми стартами. Звісно, не всі з них братимуть участь у наступному колі змагання, але ми повинні подбати про них, приготувавши їм смачну, корисну та поживну їжу.

- Так, пане Буше, у мене та Олафа вже усе готове.

- А якщо злодій іще щось поцупив? Ану, перевір тут усе, а я піду до комори, зловлю малого негідника, а потім – нехай начувається!

- Зачекайте, пане шеф, здається, усе інше на місці, - відповів кухар, пильним поглядом оглядаючи каструлі на плиті, у яких щось тушкувалося, та тарілки з готовими стравами на столі.

- Це добре, Фаб’єне, але стороннім тут справді не місце. Де П’єр? Поклич його сюди! Він у мене теж отримає, ледар клятий! За що тільки Його Ясновельможність йому такі великі гроші платить?! Коли повернешся, то прибери увесь цей безлад.

- Так, пане Буше, - промовив молодий кухар і вибіг у коридор.

Коли ж він повернувся до кухні у супроводі керівника загону охоронців, то побачив, як поважний та огрядний шеф-кухар тримає за руку смаглявого хлопчину і свариться на нього. Розгніваний чоловік вкотре голосно гримнув:

- Ти бачив, який безлад тут утворився через тебе?! І булочки навіщо поцупив?! Хто ти такий?!

- Вибачте, пане, я дуже їсти хотів… - тремтячим від страху та зніяковіння голосом промовив хлопчик. – Я не хотів розсипати борошно… просто так сталося… Я відпрацюю усі ті збитки, яких накоїв, тільки не карайте мене…

- П’єр, ти це бачив?! – гаркнув шеф-кухар, гнівно зиркаючи на охоронця.

- Так, пане Буше, - спокійно відповів високий молодий брюнет, підходячи до дитини, яка з жахом у очах застигла у ступорі. – Не кричіть на малого, а то від переляку він ось-ось у штани наробить. Краще відпустіть його. Далі я сам усе владнаю.