astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- На будівельні роботи я ще зможу «викроїти» трохи коштів з резервного бюджету, а стосовно усього іншого – потрібно буде щось вигадати і то дуже швидко… Він повинен погодитися, якщо справді хоче отримати більші прибутки з цього проклятого місця… - тихо промовила білявка і розляглася грудьми на столі при цьому недбало підперши голову обома руками та заплющивши очі.

У такому вигляді і застав її Лев, коли зайшов до кабінету. Пона чула його важкі кроки, але і не думала підводитися, оскільки втома та головний біль їй неабияк докучали. Тому, не розплющуючи очей, вона тихо пробелькотіла:

- Ну, чого ти знову хочеш від мене? Я ж сказала, що поверну твоєму малому усе до останнього міжгалактичного сата особисто у руки, але це буде завтра і лише у тому випадку, якщо ти погодишся супроводжувати мене до міста… На жаль, лише там можна буде отримати готівку. Перераховувати ці гроші з рахунку на рахунок я не буду принципово, тож відчепися від мене і зачекай до завтра.

- Помпонія, ти не бачила Реайю? – запитав завгосп і у його голосі було чути сильне хвилювання, оскільки він тремтів.

- Ні, - коротко відповіла Пона. Потім вона таки підвелася , пильно глянула завгоспові у вічі і запитала: - А чому я повинна була бачити його, якщо ти заборонив йому приходити сюди та спілкуватися зі мною?

- Він зник. Я і Мамуна ніде не можемо його знайти. Бенха каже, що він не повернувся зі школи. Я питав дітей Тагі та Макса, але і вони говорили, що його не було поряд з ними у рейсовому флайті… Ми і раніше сварилися з ним, але він міг ображатися на нас від сили кілька годин, а потім йшов гратися з малими Тагі і доволі швидко забував про образу.

- Ну, можливо, цього разу ти «перегнув палку» і занадто суворо покарав його, тому він і вирішив втекти з дому. Ображені діти досить часто так роблять.

- Але куди?! Його ніде немає на території турбази! – Лев був у відчаї. – Я думав, що він поряд з тобою… а його і тут немає… І що тепер робити?

- Шукати його, - спокійно відповіла Пона і замислилася на якусь мить.

- Де?! – викрикнув завгосп, будучи у відчаї.

- Ти розмовляв з дітьми Тагі? – спокійно запитала білявка, не зважаючи на паніку завгоспа.

- Так. Востаннє вони бачили його біля приміщення школи.

- У нього були з собою кишенькові гроші?

- Ні, - надто енергійно та заперечно похитав головою Лев. – Вони знаходяться на твоєму рахунку.

- А на оплату перельоту та обід у школі ти давав йому якісь кошти?

- Ні, не давав, оскільки для усіх школярів, які мешкають на цьому планетоїді, вони – безкоштовні. Закеріас Семакі кілька років тому подбав про це…

- Тоді, він не міг піти звідти далеко, - зауважила білявка і знову замислилася.

- Чому ти мовчиш? Про що ти думаєш?! – крикнув Лев, будучи роздратованим через надмірний, на його думку, спокій менеджерки, у той час, коли від хвилювання та відчаю він не міг місця собі знайти.

- Припини панікувати і краще скажи мені, що знаходиться поряд із школою.

- Житловий сектор і кілька магазинів, - відповів Лев і важко зітхнув. Потім він вирішив уточнити: - Нічого особливого там немає, оскільки приміщення школи розміщене на околиці міста і багато інших учнів дістаються туди щоранку у будні з інших туристичних баз, на яких проживають та працюють їхні батьки… Та й я точно знаю, що у нього немає друзів серед тих дітлахів, які мешкають безпосередньо у місті, оскільки ті вважають його селюком та іноді ображають. Тому, ні до кого з них він не міг піти.

- Може у Реайї є друзі серед тих малих, які мешкають на сусідніх туристичних базах і він подався до когось із них?

- Ні, навряд чи. Якби він опинився у когось з них о такій пізній годині, то їхні батьки вже давно зв’язалися б зі мною і повідомили мені про це.

- Так, ти маєш рацію… Тоді, у мене виникає припущення, що без грошей він не міг надійно заховатися у якомусь житловому кварталі чи далеко піти з міста… Який об’єкт знаходиться до нього найближче, до якого можна дістатися пішки?

- Ти хочеш сказати, що мій син пішки пішов з міста іще кудись?!

- А що йому було там робити самому та ще й без грошей? – запитанням на запитання відповіла Пона і пильно глянула завгоспові у вічі. Потім вона додала: - Ймовірно, він встиг пожалкувати про те, що втік, засумував за вами і вирішив повернутися додому. Якщо від місцевих охоронців, стосовно нього тобі не надходило ніяких повідомлень, то він, можливо, іще переховується у місті або вже покинув його.

- Та де там можна переховуватися?! Тамтешні житлові сектори – малі і складаються з невеликих приватних будинків… На околиці міста тільки такі, а до центру міста, де є великі багатоповерхові споруди з підземними житловими рівнями звідти досить далеко і він не знає тієї місцевості… Якби мій син тинявся вулицями на околиці міста, то тамтешні мешканці швидко помітили б його і звернулися до служби територіальної охорони або зв’язалися з відділком поліції на сусідньому планетоїді і повідомили про підозрілу та незнайому дитину. У будь-якому випадку, після затримання, його особу швидко ідентифікували і повідомили мені його місце знаходження. Але він, наче крізь землю провалився…

- Може і «провалився»… - уголос замислилася Пона. – Так би мовити, у прямому розумінні цього слова, якщо околиця міста сполучена підземними переходами та транспортними гілками з іншими поселеннями та туристичними базами, які є на цьому планетоїді. Але, знову ж таки, без грошей Реайя не міг далеко піти… Тож, який густонаселений об’єкт знаходиться найближче до тієї околиці міста, де розташоване приміщення школи?

- Турбаза №17, - відповів Лев. А потім додав: - Ми там вже були іще тоді, коли ти потрапила у чергову халепу після пиятики у одному з тамтешніх барів. Пам’ятаєш, як усе було?

- Так, пригадую.

- Це – єдиний об’єкт, до якого можна дістатися від околиці міста пішки, як поверхнею, так і системою переходів, які знаходяться доволі глибоко під нею, - промовив Лев, а потім раптом почав копирсатися у кишенях.