astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Ти справді думаєш, що це необхідно? Хіба Закеріас Семакі не ворог нашої родини?

«Тоді, чому ти вирішила співпрацювати з ним?» - запитанням на запитання відповів Леонід Мінакіс.

- Та тому, що сп’яну та не подумавши погодилася на роботу, мало не наосліп тицьнувши пальцем у перше ліпше оголошення, перед тим не поцікавившись інформацією стосовно власника того підприємства, на якому пропонували роботу. Тоді я і гадки не мала, що ця клята туристична база, як і увесь планетоїд Луна-202, належить Закеріасу Семакі. Мабуть, бути невдахою – моя триклята доля!

«Доню, не лютуй. Вгамуйся. Якщо говорити відверто, то я вже давно не тримаю зла на царевича. Тоді мої стосунки з Утопією були просто жахливі, а він лише вдало цим скористався. Зрештою, я сам винен у тому що сталося. Мені слід було більше приділяти уваги твоїй матері до того, як вона перетворилася на хтиву істоту, яка зовсім втратила сором. Хоча, вона могла відмовити йому і тоді не постраждала б її репутація і наші кошти не опинилися у його руках. Я не можу звинувачувати Закеріаса у тому, що він виявився надто винахідливим у вирішенні власних фінансових проблем. Насправді, я не хочу бачитися з ним, але через твою проблему змушений це зробити, тим більше, що іще годину тому він сам зв’язався зі мною по контуру і призначив зустріч. Тож, скоро я буду на Луні-202. А зараз, я нарешті зміг впевнитися у тому, що з тобою усе гаразд, тому поки-що прощаюся з тобою, але ненадовго…»

- І це усе, що ти можеш сказати мені?! – обурилася Пона, вважаючи, що батько надто легко вибачив Закеріасу Семакі і був готовий спілкуватися з ним.

«Так, доню. На жаль, я не можу довго розмовляти з тобою, оскільки вже повернувся у свій сектор і зараз маю цілу купу важливих справ. За час моєї доволі тривалої відсутності їх назбиралося чимало і півсотні квадратерів зараз очікують зустрічі зі мною. Тож, поки я змушений попрощатися з тобою, але зовсім скоро ми зустрінемося і поговоримо про усе те, що тебе хвилює…»

- Добре, тату. Я рада, що у тебе усе більш-менш добре, але не перевтомлюйся і дбай про себе. Зрештою, я хвилююся і не хочу, щоб робота остаточно тебе доконала. На жаль, наша мати не здатна оцінити усі твої старання та турботу про неї та нашу родину. Вона як була егоїсткою, так і залишилася нею.

«Я знаю, тому вже давно звик сприймати її такою, яка вона є. Тож, не хвилюйся і бувай. Думаю, що у тебе зараз також є справи…»

- Так, тату, бувай, - промовила Пона, після чого зв'язок перервався.

Вона була рада чути батька, але при цьому і гадки не мала, який вигляд тепер він має. Зрештою, тіло кіборга могло виглядати по-різному. Деякі власники таких тіл, могли так сильно видозмінювати їх, що після здійснення великої кількості технічних модифікацій, ті остаточно втрачали людську подобу. Вона дуже хотіла побачити батька, але водночас боялася того, що не зможе сприйняти його новий облік.

Тож, відчуваючи хвилювання та паніку, Пона вимкнула робочу консоль, після чого голографічний екран зник, а світло – згасло. Вона вирішила якийсь час посидіти у цілковитій тиші і темряві, щоб хоч трохи заспокоїтись, «переварити» нову інформацію та упорядкувати усі свої думки. Врешті-решт, їй потрібно було зосередитися на роботі.

А ще, вона лише тепер збагнула те, що її банківський рахунок було розблоковано і вона навіть не встигла помітити коли це сталося.

- Гроші Реайі знаходяться на моєму банківському рахунку… Трансакцію було здійснено миттєво… Отже, я можу користуватися ним та грішми, які дісталися мені від хлопчини… Як-не-як, а згідно нашої угоди, тридцять відсотків з отриманої суми виграшу – мої. Але як мені перевести усю суму у готівку, якщо я не можу покинути територію туристичної бази? Якщо я не передам хлопцеві його частку, то він образиться на мене. Потрібно щось вигадати, поки його оскаженілий татусь не скрутив мені шию… - замислилася уголос білявка і важко зітхнула.

Спочатку вона думала доручити отримання готівки Емілі, але та найближчим часом не збиралася повертатися до матері у місто. На жаль, банкомати з готівкою знаходилися  лише там. На території туристичних баз їх не було, оскільки, задля власної зручності, туристи та гості користувалися лише опцією безготівкового розрахунку і не тримали при собі готівкових заощаджень. Саме тому потреби у наявності терміналів з видачі готівки там не було.

Звісно, можна було б попросити про послугу іще когось з своїх співробітників, але нікому з них, окрім Емілі та Аелін, вона не довіряла. Також можна було повідомити потрібні коди Леву, який мало не щодня літав до міста на своєму вантажному глайдері у господарських справах, але тоді він міг забрати з її банківського рахунку не лише частку виграшу, яка належала його синові, а й ту, що отримала вона.

Але довго «ламати голову» над цією проблемою їй не довелося, тому що наступної миті до її кабінету зайшов дизайнер у супроводі головного бухгалтера. Тож, за кілька хвилин вони усі приступили до роботи. Хоч Поні вона здалася нудною та коли справа стосувалася розподілу фінансів, потрібно було бути уважною до кожного витраченого міжгалактичного сата.

Тож, до самого вечора вони усі займалися не лише документацією, а й неодноразово звірялися з схемами перебудови, ескізами майбутніх інтер’єрів та оглядали кожний куток нещодавно звільнених від мотлоху приміщень вже разом з прорабом та бригадирами будівельних бригад, які приєдналися до них трохи згодом.

До свого робочого кабінету Пона змогла повернутися лише близько десятої години вечора і почувалася дуже втомленою. Також її непокоїло те, що грошей знову не вистачало, оскільки вона не хотіла відмовлятися від переобладнання одного з невеликих приміщень у окремий кондитерський цех і для цього потрібні були додаткові кошти.

Оскільки, згідно слів її батька, Закеріас Семакі зовсім скоро повинен був повернутися на планетоїд, то вона вирішила зустрітися з ним, щоб пояснити йому свою ідею розширення бізнесу і випросити у нього ту суму грошей, якої бракувало на закупівлю необхідного кухонного обладнання.