Мері Рейн - Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн

В висновку я поїхала сама. Їхати до батьків до Львову було менше чим до Київу. Тому вже за 4 години я буду на місці, головне щоб з татом все було гаразд. Оскільки виїхала я не зранку, під вечір я вже була на місці. Заскочила до дому, щоб занести деякі речі, та швидко відправилася до лікарні. Мама вже була там, та сиділа в коридорі.

- Як він? - відразу запитала я. Мама сиділа та закривала лице руками. - мамо? - я відразу напружилася.

- А? а доню це ти. Все добре, операція пройшла успішно.  - відповіла мама. Видно вона не розчула.

- Слава богу. - я сіла біля неї. - де він зараз?

- В палаті, до нього не можна. - в жінки був такий стомлений голос. Мені її так шкода.

- Мамо їдь до дому. Я посиджу тут. Ти втомилася, тобі потрібно відпочити. 

- Ні, Катю, зі мною все добре. Я не залишу його одного. 

- Ти й не залишиш, тут буду я. Якщо щось станеть я тобі зателефоную. Тобі потрібно відпочити. 

- Добре. Мабуть ти маєш рацію - все-таки вирішила здатися мама. Коли вона поїхала, я вирішила зателефонувати Маші, щоб сказати, що в мене все добре.

- Алло. Катю, ти як? як твій тато? - відразу налетіла з запитаннями дівчина. Я зовсім тихо, навіть стомлено засміялася. 

- Все гаразд, він одужує. 

- Чудово. Я так переймалася, щоб з ним все було добре. - з полегшенням видихнула. 

- Я теж. Як там робота? 

- Нічого нового. Мирослава десь немає, мабуть поїхав на будівельний майданчик. Вже 2 години там. - все-таки поїхав без мене. Ну, а що ти хотіла, не буде ж він чекати тебе, звісно він працює далі. 

- Зрозуміло. Ну, добре тоді.

- Так. Скоріше повертайся, і здоров'я твоєму батьку. 

- Бувай. - ми попрощалися і наступні 3 години, я просто сиділа, та роздумувала над своїм життям.

Наприклад, як мені вдалося влаштуватися на таку роботу? можливо мене взяли туди, лише через мою фамілію, а не через те, що я хороший спеціаліст. Але я відігнала від себе такі думки, можливо взяв він мене і через мою фамілію, але спеціаліст я хороший. Від такої теми роздуму, мені захотілося їсти. Тому я вирішила піти на перший поверх, в кафетерій. 

Коли я прийшла, взяла собі каву та круасан, і вирішила присісти за столиком біля вікна. Вид з нього був парк в якому гуляли люди. Адже погода сьогодні була сонячна, і всі виходили гуляти. Згодом, коли я поїла, вирушила до тата. Можливо мене вже впустять до нього. Коли я прийшла до палати, то біля дверей було не велике скупчення людей. 

- Що відбувається? - запитала я, в якогось прохожого повз лікара. 

- Здається, йому стало зле. - схоже ця лікар, й сама не розуміла, що тут відбувається. 

- Що? йому ж провели операцію. - страх по троху долав мене, я вже не розуміла, що відбувається навколо. 

- Дівчино, заспокойтеся, йому допоможуть. - якийсь хлопець допоміг мені сісти, та подав води. 

 Я вже не розуміла, що відбуваєть навколо. Але мені потрібно зателефонувати мамі. Я витягла телефон з кишені, та набрала номер мами. 

- Алло, щось сталося? - голос жінки був стревожений, та сонний, Здається я її розбудила. 

- Мамо, тату погано. - все, що встигла сказати, до того як по моїх щоках покотилися сльози. Мама ще щось питала, але я вже її не чула. Через якийсь час вона приїхала, та вже сиділа біля мене, обіймаючи за плечі. Ще через якийсь час, все утихло і до нас підійшов лікар. 

- Лікарю, як він? з ним все буде добре? - відразу налетіла на нього мати. 

- Його стан стабільний. Але ще не зрозуміло як буде далі. - мама тихо розплакалася. - вам краще поїхати до дому. - сказавши це чоловік і пішов далі.

- Доню, тобі потрібно поїхати до дому. Відпочити. - сказала мама. 

- Так. я поїду. подзвониш якщо що. - мама нічого не відповіла, та я й не чекала, відразу пішла до виходу.

 Коли я приїхала до дому, то відразу заснула. Мені не хотілося нічого, лише спати. На ранок прокинулася о "06:21", поснідала кавою, та поїхала в лікарню. За всю ніч мама не подзвонила, тому я була спокійна.

- Доброго ранку. - сказала мамі, як тільки підійшла до неї.

- Доброго, люба. - на вустах мами заграла легка усмішка. 

- Як він? 

- Нормально. 

- Їдь до дому. Виспись. - сказала я мамі. Вона виглядала стомленою.

- Ні, я не хочу спати. - відповіла. 

- Гаразд. - вмовляти її було марно, вона була впертою. Ми просиділи з мамою години 2, розмовляючи про все на світі. Про мою роботу, про те, що вона вже хоче онуків, і все тому подібне. Згодом маму впустили в палату, когось тільки одного, тому звісно ж маму. Коли вона вийшла на її лиці була усмішка.

- Як він? - запитала я. 

- Він отямився. Все добре. - я відразу обійняла маму. Я хотіла ще щось сказати, але в мене задзвонив телефон.

- Вибач, це начальник. - сказала я мамі, та відійшла. - алло, Мирослав Антонович.

- Доброго ранку, Катю. - сказав чоловік.

- Доброго. Ви щось хотіли?

- Як твій батько? 

- Все гаразд. Іде на поправку.

- Це добре. - на якийсь час прийшла тиша. Не він, не я нічого не говорили. - Гаразд, тоді буду вас чекати на роботі. 

- Гаразд, думаю в понеділок я приїду. 

- До зустрічі. - відповів чоловік, та відбив. Після цього я повернулася до мами. 

Всі наступні дні проходили ідентично до попередніх. В понеділок тата, мали виписувати з лікарні, на домашній режим. А в неділю я маю їхати назад працювати. 

- Бувай, доню. - сказав тато. Я прощалася з ними, адже вже потрібно їхати назад. 

- Бувай, тату. Бережи себе і поменше працюй. - я тихо розсміялася, та обійняла його. - і ти мамо, бережи себе. - я обійняла маму, та сівши в машину вирушила.

Виїхала з дому я не зранку, як того разу, а о другій половині дня. Тому під вечір вже маю бути там. 

Коли я приїхала мене зустріла Маша. Вона сиділа на лавці біля комплексу, з стаканчиком кави в руках.

- Привіііт. - відразу набігла на мене з обіймами дівчина.

- Обережно. - сміючись сказала я, обіймаючи у відповідь.