Мері Рейн - Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн

- Нарешті ти приїхала. Я так скучила.  - все ще не відпускаючи мене, казала та. 

- Машо, ти мене задушиш. - усмішка на моєму лиці, видавала те, що мені шалено приємно, що вона так реагує.

- Ой, пробач. 

- Ідемо в кімнату. 

Ми з дівчиною пішли до кімнати. Я розклала свої речі, і пішла в душ, бо вже хотілося спати. Після ванних процедур, я відразу впала на ліжко, та заснула.

Розбудив мене будильник на "07:30" годину ранку. Я піднялася, пішла вмилася, та одягнулася. Сьогодні на вулиці було тепло, навіть спекотно, тому я одягла футболку синього кольору, та чорні джинси. Трохи мейкапу, прикрас, парфуми і все готово. 

Сьогодні я вирішила не снідати, а відразу піти до Мирослава. 

Коли я постукала, мені ніхто не відповів. Я вирішила не вдиратися туди і просто відійти від дверей. Після 5 секунд роздуму, я ухвалила рішення трошечки заглянути туди, може він там помер, а я тут просто стою. Я трохи привідкрила двері, ніяких звуків. Ввійшовши я зачинила за собою двері, та на пальчиках, тихесенько пройшла ще трохи. В кімнаті було пусто, просто нікого. Можливо він снідає? точно він же снідає, а я просто ввірвалася до нього в кімнату, Боже який сором. Я вирішила вийти так само як і зайшла, але звісно ж по закону підлості, як завжди в мене нічого не вдалося. Я зачепила ногою камод, на якому стояла пляшка води. Комод похитнувся разом з пляшкою, і вона впала.

- Трясця. - вилаялася я собі під ніс, та нахилився щоб підняти її. Але тут ззаду мене відчиняються двері, та із ванної кімнати виходить Мирослав з обмотаним навколо стегон рушником. 

Я відразу повернулася, та провела поглядом по його тілу, зараз на ньому лише рушник. Капельки води стікають по його торсу. 

- Що ви тут робите? - запитав чоловік, ставши навпроти мене. 

- Я...типу.. - мені було важко говорити, та не дивитися на нього. Не буду ж я просто витріщатися на його тіло. - Працювати прийшла. - випалила не подумавши.

- Працювати? - він взяв телефон в руки, та поглянув на годинник. Схоже його зовсім не бентежило його вбрання. - зараз тільки 8:40, не зарано?

-Ні. Саме прекрасний час. - А ось мене бентежить, що він ось так стоїть переді мною.

- Ви снідали? - несподівано для мене запитав чоловік. До чого це?

- Ні. 

- Я теж. Тож підемо разом. Почекайте мене трохи. - відповів Мирослав, та повернувся до ванної кімнати. Я видихнула з полегшенням, і що це було? 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно