Лаванда Різ - За мить до кохання, Лаванда Різ

І як тільки Тріс заплющив очі, я зробила крок уперед, обережно поцілувавши його в губи. Він все ще стоїть замружившись, боячись поворухнутися, і це заводить. Мій перший поцілунок станеться, коли я захочу, а не тоді, коли його запланував Тріс. Обіймаю долонями його обличчя і цілую знову тільки давши волю своєму язичку. Сміливо проникаю всередину, як він учора мене вчив, заграю з його язиком, може невміло, але Тріс відповідає, обхоплює мене руками, притискає до себе і цей поцілунок перетворюється на вихор яскравих відчуттів, коли задоволення змійками розповзається по всьому тілу, коли забуваєш дихати і ледве стоїш на ногах, бо крутиться голова. …Мені сподобалося. Так сильно, що хочеться повторити. Може, ця подорож змінить наші з ним стосунки. Хочеться, щоб у моє життя увійшло щось хороше та справжнє. Я теж загадую бажання під деревом мрії. Адже якщо дуже сильно захотіти та повірити…

— Ого, як швидко виконуються бажання, коли знаєш секрет, — бурмотить він, посміхаючись, водячи кінчиком носа на моєму обличчю. — Давай ще тут трохи постоїмо.

— Дерево виконує лише одне бажання за раз, щоб деякі хитруни не користувалися його щедрістю і не переборщували, — зазираю йому в очі, з яких грайливі іскри так і сиплються.

До мого дому йдемо, тримаючись за руку. Він не коментує наш поцілунок, але явно про нього думає.

— Почекаєш мене поки я переодягнуся, зберу деякі речі і поговорю з татом?

— Звісно. Можу навіть поспілкуватися з твоїм батьком і пообіцяти, що поверну тебе цілою та неушкодженою, — мій герой підбадьорився. Але з моїм батьком йому краще не зустрічатись, тато не любить іноземців.

— Почекай на задньому дворі. Я скоро.

Переодягаюся, кидаю в сумку, все, що мені знадобиться і зазираю до кімнати батька. Як завжди дивиться новини, пульт під рукою, газета на підлозі.

— Тату, ти як? Чому не доторкнувся до обіду? — Ставлю на зарядку його телефон і сідаю на підлокітник крісла.

— Бісова спека, їсти не хочеться. Ти кудись назбиралася? — кидає на мене нетерплячий погляд, не любить, коли його відволікають від вечірнього випуску.

— Так, на озеро із друзями. Заночую там і завтра повернусь.

— Що за друзі?

— Ева та знайомі хлопці.

— Хлопці? — щоб суворо на мене подивитися він навіть надів окуляри. — Тіно, будь обережна, щоб не нажити на свою голову проблем. Ти знаєш, які зараз хлопці.

— Тату, твоя дочка не ідіотка, я все розумію і не збираюся робити дурниць. Хоча мама каже, що у моєму віці дурниці навіть корисно робити, — заспокійливо стискаю його руку.

— Твоя мати нічого доброго не порадить, — щоразу хмуриться, коли я згадую у розмові його колишню дружину. — Гаразд, чекатиму.

Зазираю на заднє подвір'я, Тріс розвалився на лавочці, щось переглядаючи у своєму телефоні, але як тільки помітив мене — відразу схопився, сховав телефон в кишеню і посміхнувся:

— Все добре?

— Так. Можемо їхати.

— Стривай хвилинку, через недавній стрес у мене з'явився один пунктик, — однією рукою забирає мою сумку, другою притискає мене до себе. — Хочу переконатися, бо мені досі не віриться, — цілує дуже ніжно, і бачачи, що я не відбиваюся, поглиблює поцілунок. Коротко, але дуже пристрасно ... до всеохоплюючого трепету. Це місце все-таки мало запам'ятати наш поцілунок.

Сподіваюся, і я запам'ятаю цю поїздку і не пошкодую про прийняте рішення.