Ксана Рейлі - Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі

— Мамо Фахріє! — радісно викрикнув Волкан і почав задоволено шкіритись, — ви як завжди чудово виглядаєте.

— Цить, — буркнула жінка, — для тебе я пані Фахріє. І радій, що після останньої нашої зустрічі ти ще ходиш своїми ногами.

— А що було при останній зустрічі? — я смикнула Дженка за рукав і прошепотіла йому, але чоловік навіть не встиг глянути на мене.

— Синку, а ти весь у свого батька. Навіть не подзвонив, не сказав, що їдеш. Я сподівалась, що ми прибудемо сюди удвох.

— Мамо, я вже достатньо дорослий, щоб не дзвонити тобі з будь-якої причини, — буркнув Дженк і розлючено відвів погляд убік.

— Я бачила Ясемін, — жінка трохи знизила голос, — ти вже говорив з нею? Ви дійшли якоїсь згоди?

— Так, годі! — крикнув він, що аж деякі люди оглянулись в наш бік, — ми з нею уже все вирішили і я не збираюсь більше про це говорити, ясно!?

— Ну ми це ще побачимо, — жінка махнула головою, щоб її по-модному вкладене коротке світле волосся не падало на очі.

— До речі, це Лана, — Дженк знову взяв мене за руку, ніби я дійсно є коханням всього його життя, — моя дівчина.

— Так-так, я вже чула, — пані Фахріє двічі змірила мене поглядом і врешті зупинилась на моїх очах, — ви з України, так?

— Т-так, — невпевнено сказала я.

— І як вас звуть вдома?

— Р-роксолана, — під важким поглядом яскраво-сірих очей мами Дженка у мене просто зникав дар мови.

— Вай, — вона артистично притулила руку до грудей, — Дженку, треба було назвати тебе Сулейманом, — жінка захихотіла, як личить справжнім леді й мені від цього стало трохи ніяково, бо якби так довелось сміятись мені, я була б схожа на якогось тюленя.

— І про вас би так само через 500 років знімали б фільми, — Волкан далі продовжував втішатись і пити шампанське.

— А ти б помовчав, — вона вхопила в нього з рук келих і поставила назад на тацю. Цікаві у них доволі стосунки, навіть кумедні, — зізнавайся, це ти їх познайомив?

— Ну що ви, — Волкан ображено глянув на маму Дженка, — їх звела сама доля.

— Ясно, — жінка ледь посміхнулась кутиками губ, — сину, можна тебе на два слова, — вона підхопила Дженка під лікоть, — була рада знайомству...Лано, — і вони відійшли кудись вбік, залишаючи нас із Волканом самих.

— То як тобі такий поворот твого життя? — запитав у мене чоловік.

— Ем...ну...трохи незвично, бо це взагалі ні краплі не схоже на моє життя вдома, але я потрохи звикаю, — я говорила з ним, але постійно оглядалась на Дженка, який дуже активно про щось розмовляв з мамою, махаючи руками. На жаль, через загальний шум у залі я не могла почути ні слова.

— Не хвилюйся, вони завжди так розмовляють, — Волкан по-дружньому поклав руку мені на плече.

— Ой не треба, — я тактовно відвела плече, — Аль-Аль би мене вбив, якби побачив чиїсь руки на цьому мереживі.

— Розумію, — він різко забрав руку, ніби обпікся, — я не хотів би мати з ним справу.

Ми ще говорили з Волканом про все і ні про що, а Дженк так і не приходив. В один момент я повернула голову, а ні його, ні мами Фахріє вже ніде не було. В цей момент мені стало якось так образливо, ніби я затіяла це все і ніби мені потрібна ця вся вистава. В першу чергу Дженк має бути зацікавлений в цьому, бо його кар‘єра залежить від того, повірять нам чи ні. Хотілось просто плюнути й втекти звідси, поки хтось не підхопив мене під лікоть.

— Як вам тут? — біля мене стояв Мехмет і ввічливо посміхався.

— Терпимо. Трохи незвично, — коротко відповіла я.

— А де ваш коханий? — чоловік оглянувся по сторонах і як виявилось, я залишилась геть одна, бо і Волкан кудись зник.

— Він...він пішов розмовляти з мамою.

— А-а-а, пані Фахріє. То це надовго.

— Справді? Ну вона виглядає так, як жінка, що любить порозмовляти...

— Вона дуже цікава особа, тому якщо ви її переконаєте в тому, що ваші стосунки правда — ціни вам не буде. Вона занадто любить свого сина.

— Я помітила.

— І моя вам порада...з нею краще мати хороші стосунки. Не сваріться з нею, бо...

— Мехмете, що ти тут робиш, — Дженк різко з‘явився біля нас, перебивши розмову, що розлютило мене ще більше. Мені ж так хотілось дізнатись секрети його мами.

— Та от, розважаю твою леді, поки ти десь ходиш. Щоб я більше такого не бачив, ясно? — Мехмет пильно глянув Дженку в очі, а потім посміхнувся до мене і пішов.

— Ну і що це було? — я склала руки на грудях і примружила очі, дивлячись на нього.

— Що? — чоловік підняв одну брову.

— Залишив мене тут саму, ти взагалі здурів? Як я маю вдавати, що шалено в тебе закохана, якщо шановного пана Дженка навіть поряд нема.

— Послухай, — він вчепив мене за руку вище ліктя. Ну чому сьогодні всі так хочуть чіпати мене, — давай ти не будеш перегинати палку, добре? Ти не маєш права зі мною так розмовляти.

Я повернула голову вбік і помітила, що за нами з цікавістю спостерігають декілька людей з фотоапаратами, половина з яких — через об‘єктиви. Чи це в мене настрій був такий, чи це через шампанське, але таке мене розлютило.

— Дивись, що ти наробив, за нами вже слідкують папараці. Перестань так поводитись.

— Не вказуй мені, — крізь зуби просичав Дженк.

— Я хочу додому!

— Поки не час. Ми маємо тут пробути ще хоча б годину.

— Мені нудно, тому я хочу додому, — я вже розвернулась, щоб йти, але Дженк вхопив мене за руку і притягнув до себе.

— Я сказав ні, — його очі бігали по моєму обличчю, — давай хоча б потанцюємо, — він повів мене до середини зали, а я просто закотила очі. 

Після невдалого вальсу на випускному, коли моя сукня вирішила, що їй варто впасти, я панічно боюся отаких танців, в парі й на публіці. Дженк міцно охопив мою талію, а я, через нестачу росту, свою руку поклала йому не на плече, а на біцепс. Хоча, він в нього був геть не спортивний. Спочатку грала повільна мелодія і ми просто хитались, але потім музика зупинилась. Я видихнула з полегшенням, проте Дженк і не думав мене відпускати. Я взагалі нічого не розуміла, але потім музиканти почали грати надто знайому мелодію.

— Ти жартуєш...— я зі страхом дивилась на чоловіка.

— Що таке? — він награно здивувався.

— Я не вмію танцювати танго...— ледь не панічним криком сказала я.

— Навчишся. Просто повторюй за мною, — він єхидно хмикнув і повів мене вперед.