Ксана Рейлі - Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі

Розділ 7

Звикнути до нового будинку було досить складно. Особливо, якщо врахувати те, що я тут зовсім нічого не знаю. Пів дня я проспала, а потім ще довго розмовляла з сестрою телефоном. Вона не була в захваті від моєї згоди на той договір, але я вирішила не зважати на це. Знаю, що Аня всього-на-всього хвилюється за мене. В один момент мені захотілося чогось поїсти, тому я відкрила холодильник та почала розглядати його вміст. Як не дивно, але запас продуктів був не менш як на місяць часу. Витягнувши вишневий йогурт, я сіла на стілець та почала його їсти. Скуштувати мені вдалося всього лише дві ложки, адже дзвінок у двері змусив мене піднятися.
— Привітик, — сказав якийсь хлопець в червоних штанах та окулярах. — Мене звати Альтан, але я змушую всіх звертатися до мене Аль-Аль.
— Аль-Аль? — трохи розгублено перепитала я.
— Ну так, — хлопець трохи відсунув мене вбік, а сам пройшов всередину. — Заходьте, друзі.
Я просто стояла та дивилася, як у мій будинок заходять невідомі мені люди. Спочатку пройшла якась дівчина з невеличкою коробкою, а за нею якийсь чоловік з сукнями в чохлах. Ну а потім ще якась дівчина, а я не могла зрозуміти, що відбувається. Так, Мехмет казав, що має приїхати стиліст, візажист та перукар, але мені це все було таким дивним.
— Ну і чого ти стоїш? — роздратовано спитав у мене Аль.
Він поправив свою рожеву сорочку та однією рукою пригладив декілька волосків, що стирчали від його ідеальної зачіски.
— О, вибач, — буркнула я та зайшла у вітальню, де почали все розкладати.
— Спочатку підберемо тобі сукню, а потім вже під неї зачіску та макіяж, — почав командувати стиліст, а я просто кивнула. — Ми принесли тобі чотири сукні від відомого дизайнера Таути Матоші. Чула про таку?
— Ні, — я знизала плечима.
— І як вони взагалі тебе знайшли? — Аль трохи скривився. — Не хвилюйся, я знаю, що у вас з Дженком підставне кохання. Це перша сукня, яку ти повинна приміряти, — хлопець передав мені один з чохлів. — Будь обережною, бо ціна за цю річ така, що тобі й не снилося. Якщо хоч десь зачепиш, то я не знаю, що з тобою зроблю. Айше тобі допоможе одягнути. Вона тут для цього. До речі, який у тебе розмір взуття, бо потрібно ще туфлі підібрати?
— Тридцять сьомий, — відповіла я.
— Чудово, — хлопець склав руки на грудях, — тепер можеш йти одягатися.
Я кивнула та зайшла в іншу кімнату. Дівчина одразу ж витягнула сукню з чохла, а я від цієї краси аж рота відкрила. Це було красиве плаття блакитного кольору з верхом, оздобленим мереживом та дрібненькими метеликами. По всій довжині були нашиті невеличкі камінці та сріблясті перлинки.
— Яка краса, — тихо сказала я, коли глянула на себе в дзеркало.
— Ти ще довго там? — почула за дверима голос Аля та роздратовано відкрила їх.
Хлопець пройшовся по мені довгим поглядом, а тоді задумався.
— Не твій колір, — сказав він та просто зачинив двері перед моїм носом.
Вже в наступну секунду Айше стояла з іншою сукнею в руках. Того разу вона була рожевою з пишним низом. Виглядала дуже гарно та й мені сподобалася набагато більше за попередню.
— Не підходить цей фасон, — невдоволено заговорив Аль-Аль, коли оглядав мене.
Наступна сукня йому теж не сподобалася, бо він категорично сказав, що мені не підходять об'ємні рукави, хоча для мене все було зовсім навпаки. Добре, що хоч до останнього плаття в нього не було жодних претензій. Я вже відчувала таку втому, що готова була йти в халаті, аби тільки від мене відчепилися. Цей Аль скоро доведе мою психіку до сказу. Колись думала, що я перебірлива, а він перевершив навіть мене. Довгих півтори години Лейла чаклувала над моєю зачіскою. Я вже не витримувала сидіти на тому кріслі, але у мене не було вибору. Аль постійно підказував їй, що робити, а вона відверто дратувалася. Якщо чесно, то у мене вже було відчуття, що це все в кінцевому результаті буде цілковитим провалом.
— Тепер я займуся твоїм личком, — сказав Аль-Аль та почав витягувати з невеличкої валізки косметику. — Ця противна Лейла так довго бавилася з твоїм волоссям, але я впевнений, що це все було для того, аби мене розізлити. Так вже вийшло, що ми з нею завжди працюємо разом.
— Ти візажист? — трохи здивувалася я.
— О, так, сонце, — хлопець засміявся та почав наносити мені щось на обличчя, — з дитинства мріяв таким займатися, але моя сім'я була проти. Потім я все ж наважився піти проти них, заради своєї мрії. Якщо чесно, то тобі дуже сильно пощастило. Всі сучасні зірки зараз мріють про співпрацю зі мною.
— Круто, — я спробувала усміхнутися, щоб не показати своє невдоволення.
— Ти можеш не рухати головою! — роздратовано сказав він.
Аль так довго мене мучив, що я вже думала заснути на тому кріслі. Він робив усе, аби був ідеально рівний тон та помада не вийшла за кутики губ. На щастя, це все завершилося. Мені залишилося лише вдягнути срібну сукню з відкритими плечима та тоненьким поясом на талії, а також взути чорні босоніжки на тоненьких підборах. Я хоч раніше досить часто носила каблуки, але надавала перевагу зручному взуттю. Аль явно не був вражений моєю ходьбою, але кінцевий результат йому навіть дуже сподобався.
— Не хочу нічого казати про те, що ти ходиш як антилопа, — почав він.
— Ти вже це сказав, — я йому мило усміхнулася.
— А Дженку буде дуже весело з тобою, — Аль оглянув мене з ніг до голови. — Ну що ж, свою роботу я зробив, а тобі бажаю не осоромитися на світському заході. Бувай, квіточко, і не забудь про щогодинне користування пудрою, яка у твоїй сумочці, — він попрямував до дверей. — О, а ще коли будеш фарбувати губи помадою, то будь дуже обережною. Сподіваюся, що ти не криворука.
— Добре, — я закотила очі та почала випихати його за двері.
Нарешті вони всі вийшли з мого будинку. Я важко видихнула та склала руки в боки, а потім подивилася на стелю. З величезним задоволенням зараз би розвалилася на дивані, але ж сукня. Не можу не відмітити, що вона просто неймовірна. Раніше навіть не могла подумати, що колись зможу одягнути таке. Не віриться, що це все правда.
Від думок мене перервав дзвінок у двері. Я трохи підібрала низ своєї сукні та відчинила їх. На порозі стояв Дженк у чорному костюмі та такого ж кольору сорочці. Він пройшовся по мені поглядом, але не показав ніякого захвату.
— Я бачу, що Аль дуже добре постарався, — сказав він, нахабно розглядаючи мене. — Ну що, ходімо?
— А у мене хіба є можливість відмовитися, — буркнула я та схопила сумочку. — Міг би хоча б сказати, що я гарно виглядаю.
— Обійдешся, — він посміхнувся та відійшов, аби я змогла пройти на вулицю. — Гарний тобі будиночок підшукав Мехмет. Тихий райончик на березі моря з красивим виглядом. Журналісти навіть не здогадаються, що в цій забутій місцевості проживає нібито дівчина Дженка Аслана.
— Знаєш, — я зачинила двері та кинула ключ у сумочку, а тоді глянула на хлопця, — думаю, що зараз усім просто байдуже на тебе. Ну пошуміли трошки, написали декілька статей, а ще мій колишній нажився на цій ситуації, — я розвела руками, — на цьому все.
— Ти зовсім не знаєш життя відомих людей, дорогенька, — Дженк подав мені руку, щоб допомогти піднятися сходами до воріт.
— А я до них не відношуся, щоб цим цікавитися.
— Не відносилася, — виправив мене він, а я просто закотила очі.
Хлопець відчинив дверцята чорної іномарки та допоміг мені сісти всередину. Дивно, бо я чомусь почала хвилюватися. Особливо, коли не розуміла, чого мені очікувати від цього світського заходу. Всі зараз дивитимуться на мене та обговорюватимуть нас. Дженк має рацію і я зовсім нічого не знаю про те, як мають поводитися відомі люди. Таке могла бачити лише в інтернеті чи по телевізору, але ніколи не цікавилася цим.
— Приїхали, — тихо сказав хлопець, а я зацікавлено виглянула з вікна.
— Господи, чому тут так багато журналістів? — спитала я.
— Напевно тому, що тут багато акторів та відомих осіб, — сказав Дженк, дивлячись на мене так, наче я сказала найтупіше, що він чув останнім часом.
— Просто трохи хвилююся, — пояснила я.
— Сподіваюся, що там ти не будеш так тупити, — хлопець похитав головою. — Може скажемо, що ти не знаєш турецької?
— Ага, а з тобою спілкуюся за допомогою святого духа? — огризнулась я.
— Чому ти така дратівлива?
— Не треба мене злити, і тоді я буду нормально.
— Таке можливо, хіба в іншому житті.
Хлопець відчинив дверцята й почав виходити з автомобіля. Хотілося кинути в нього чимось, бо я ще не була готова до цього виходу. Та тепер мені залишалося лише натягнути на обличчя усмішку. Дженк сказав декілька слів журналістам, а я так сильно була зайнята низом своєї сукні, що навіть не чула. Він простягнув свою руку та допоміг мені вийти з машини.
Журналісти намагалися щось розпитати, але ми просто йшли разом, минаючи їх. Якби я зараз бачила це все дійство по телевізору, то сказала б, що ці акторища вже взагалі себе носять, бо навіть не звертають увагу на звичайних людей. Та тепер, коли я на їхньому місці, розумію, що оця вся зацікавленість дуже сильно набридає. Коли ми зупинилися біля входу до ресторану, Дженк поклав свою руку мені на талію та почав усміхатися. До мене не одразу дійшло, що це точка, де нас повинні фотографувати. Навіть не хочу уявляти, якою наляканою я вийшла на цих фото.
Коли ми зайшли всередину, то хлопець одразу ж повів мене до головної зали.
— Нарешті ви прийшли, — сказав до нас якийсь красивий молодий хлопець. — Ох, яка тут з тобою чарівна леді.
— Дякую, — я мило усміхнулася та простягнула йому свою руку. — Лана.
— Волкан, — представився хлопець та легенько доторкнувся своїми губами моєї руки. — Ви справді дуже гарно виглядаєте.
— Це Аль-Аль постарався, — сказав Дженк, забираючи мою руку.
— Ну хіба можна так говорити про свою дівчину? — Волкан невдоволено подивився на хлопця. — Куди ділися твої акторські здібності?
— Ти ж знаєш всю правду, — мовив Дженк. — Перед тобою нам не потрібно грати закоханих.
— О, то ви все знаєте? — поцікавилася я.
— Звісно, — Волкан усміхнувся мені, — він же мій найкращий друг. До речі, годину тому зустрів тут Ясемін. Вона розпитувала про тебе.
— Чого їй треба? — трохи сердито спитав Дженк.
— Хоче познайомитися з новим коханням всього твого життя, — відповів хлопець та показав на мене. — Повір, вона досі не може пробачити собі, що кинула тебе.
— Мені байдуже, — буркнув Дженк та засунув руки в кишені.
Виглядав він, звісно, не дуже. Здається, йому ще досі важко згадувати про ту дівчину.
— Шампанське? — спитав у мене Волкан та простягнув мені бокал з напоєм.
— Дякую, — я усміхнулася йому.
— Вай, насувається буря у вигляді твоєї мами, — з широкою усмішкою сказав хлопець своєму другові, а я просто подавилася шампанським та почала кашляти.
— Йо-йо-го мама? — я показала рукою на Дженка, що дивився у сторону входу.
Я прослідкувала за ним поглядом та побачила красиву жінку в яскраво-червоній сукні, яка прямувала до нас. Виглядала вона не надто радісною, а той погляд, яким вона ощасливила мене, змусив мої коліна тремтіти від страху.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно