uriev - Шість оповідань, uriev

 Заблукати не дозволяє церква. Вона височіє над навколишнім ландшафтом і розташована трохи осторонь від основної маси будівель. Заодно притягує увагу благоліпним виглядом.
 Варто дійти до храму, як біля його підніжжя виявляються широкі сходи, що ведуть донизу схилом. Вдалині, між деревами, миготить цивілізація: видніється дорога, проносяться машини.
 Трохи розвідавши околиці, наступного дня так драпанув, що схаменувся тільки біля заправки, при якій розташувався невеликий магазинчик. Він то мені й потрібен.
 Продавці подивилися на незграбно одягненого відвідувача косо, проте особливо не здивувалися — я у них, звісно, не перший шизик.
 Ціни в таких забігайлівках зазвичай помітно завищені, але від переповнених полиць все одно очей не відірвати. Чай, цукор, шоколад, печиво — найбільше після пісної лікарняної кухні хотілося солодкого. А ще кави.
 Крамничка, здавалося, наскрізь пропахла кавою, дурманячи свідомість.
 Однак, на період лікування та деякий час після одужання лікар відрадив. Стимулює нервову систему, здатна посилити симптоми. Куріння, щоправда, теж у зоні ризику. Хоча сигарети роздають... дивно.
 Скріпивши серце, від «Еспресо» про всяк випадок вирішив відмовитися. Але солодощами, звісно, затарився.

3

 
Окрім привабливої зовнішності є ще одна риса, яка відрізняє Кірю від інших пацієнтів — невгамовна цікавість.
 То тут, то там визирає миле личко — зазвичай невчасно.
 Щодня в розкладі виділено декілька годин для відвідувань. Приїжджають родичі підтримати своїх хворих, підвезти припасів, поспілкуватися з лікарем, простежити за процесом одужання.
 У приймальні виділено спеціальний куточок — поставлені столи, стільці. Місця небагато — іноді у вихідні ніде сісти. Утім, обстановка сприяє тому, щоб відвідувачі не засиджувалися.
 Пацієнта намагаються залишити наодинці з ріднею. Медсестра, яка наглядає за входом, відганяє зайвий контингент, щоб не муляв гостям очі.
 Періодично, звичайно, хтось випадково забігає — попити водички, набрати окропу. Іноді потрібно покликати медичку за якоюсь терміновою справою.
 Лише Кіря постійно вторгається в приймальню з єдиною метою — подивитися на тих, хто прийшов. І хоча намагається здійснити проникнення ніби ненав'язливо, виходить не дуже переконливо.
 Медсестри ситуацію давно просікли — одразу дають від воріт поворот. Але Кірю це не зупиняє. Тож раз за разом виникають кумедні ситуації.
 Ось я і занадився заходити в той самий час. Нічого такого, чисто розваги заради.
*

 Гості зазвичай стомлені й дещо роздратовані — не кожен зрадіє можливості провести вихідний або відгул у психлікарні. Тим паче багатьом доводиться добиратися бозна-звідки. Тож відчувають закономірне обурення до близького, через якого довелося припертися.
 Однак, родинність зобов'язує.
 Найбільш жалісливі, природно, переживають — в якому стані доведеться застати члена сім'ї? Йде той на поправку чи, як і раніше, мріє самовипилитися всім на зло?
 «Ну, брате, якщо ти очуняв, то йди сюди, обійму, — уявляють собі скору зустріч, заздалегідь сподіваючись пошвидше спетляти. — Якщо поки ні, то ось тобі бутерброд із буженинкою. Минулого разу просив, пам'ятаєш? А я взяв на замітку! Смачно, правда? Їж, їж. І давай, одужуй вже. Не давися так — у пакеті є ще, багато. Усією сім'єю робили. Так, цілий ранок. Вдома сумують і дуже чекають. А ти, дивлюся, до нас не поспішаєш. Гаразд, бувай, через тиждень побачимося. Чого тобі наступного разу такого особливого привезти?..»
 Зазвичай відвідувачі сидять немов на голках, обкладені баулами, відчуваючи суміш каламутних емоцій, очікуючи ось-ось побачити люб'язного серцю хворого, якого якраз пішла кликати медсестра…
 Аж раптом коридором лунають легкі, стрімкі кроки.
 «Мабуть, уже прийшов до тями, коли так поспішає. Схоже, одужує. Ну, слава Богу!»
 От тільки замість знайомого обличчя в дверях з’являється Кіря.
 — Здрастуйте, — зніяковіло вимовляє з порога, натрапивши на незнайомця. Жадібно водночас його роздивляючись.
 Відвідувач, побачивши юну газель у невідповідному місці, навіть рота відкриває від здивування.

— Драстуйте... — розгублено бурмоче у відповідь.
— Можна води? — просить Кіря слабким голосом, ніби вода тут зазвичай під забороною, і тільки від волі незнайомця залежить — чи дозволено буде насолодитися парою-трійкою освіжаючих ковтків.
 Гість ошелешено озирається на всі боки. До таких випадків життя не підготувало. У нього запитують чи що?
 А більше, виходить, ні в кого.

 Усвідомивши, що звертаються все-таки до нього, але не дуже довіряючи ситуації, побоюючись ненароком потривожити дивного… хворого? відвідувач боязко, але надзвичайно люб'язно відповідає:

— Звісно, пригощайтесь.
  Справді — чому ні? Врешті-решт, це всього лише вода. Тут неможливо помилитися і втрапити в халепу.
 — Ти що там робиш?! — раптом долинає суворий окрик із глибини коридору.
 Ось і медичка приспіла, заздалегідь запідозривши неладне.
 Немов звірятко, що відчуло небезпеку, Кіря злегка нагострює вушка, але до останнього намагається зберігати непричетний вигляд. Сподіваючись якомога довше продовжити момент спілкування з нетутешнім. Ніби розраховуючи з його допомогою з'ясувати дещо надзвичайно для себе важливе.
 Натомість гість одразу лякається, побоюючись, що наробив дурниць. Порушив ненароком невідоме правило внутрішнього розпорядку. Завадив процесу лікування. Одним словом — вляпався!
 — Чого тут вештаєшся? — медсестра готова метати громи і блискавки.
 Відвідувач помітно нервує, починаючи побоюватися за власну безпеку.
 Але на Кірю раптом сходить щось таке… дивне.
 — Води захотілося, — промовляє наївним тоном, повільно оглядаючи присутніх темним, затягуючим в себе поглядом.
 І цей дивний, затуманений погляд мимоволі зачіпає за живе всіх, кого торкнувся. Крім бувалих медсестер, звісно.
 — Нумо чеши звідси. До людей прийшли. Не до тебе!
 Різкий вигук одразу ставить Кірю на місце. Повертає з далеких сфер. Глибинний морок миттєво випаровується із погляду. Єгоза злякано мчить у палату.
 Суворо до неї... до нього відносяться.
 — А ти чого тут? — продовжує роздавати медичка на горіхи.