Анна Потій - Серце Кальдерона, Анна Потій

Розділ 9

Кімната, в яку вони увійшли, виявилася доволі невеликою. Світло ліхтаря вихопило з темряви стіл, що стояв посеред кімнати. На ньому було встановлено механічне серце — важке, виконане з міді та сталі, з переплетеннями трубок, шестерень та крихітних поршнів. Серце було затиснуте між двома масивними затискачами, міцно зафіксоване у вертикальному положенні. З його центру лилося яскраве блакитне світло, що йшло від прозорого кристала, яке, здавалося, пульсувало, як справжнє серце. Світло відбивалося у сталевих деталях, відкидаючи таємничі відблиски на стіни. Лівія підійшла до нього, зачаровано роздивляючись.

— Це воно? Серце Кальдерона? — прошепотіла вона, не в силах відвести погляду.

— Так, — відповів Едгар, підходячи ближче. — Навряд чи тут цілий склад механічних сердець прихований.

Лівія обійшла стіл, уважно вивчаючи затискачі. Вони були старі, але все ще надійні, із крихітними замками. Вона витягла з кишені викрутку і вправно прокрутила замки. Метал заскреготів, ніби не хотів відпускати свій скарб.

— Обережно, — прошепотів Едгар, дивлячись, як серце трохи здригнулося, звільнившись із хватки.

— Воно важке, але я впораюся, — відповіла Лівія, підхопивши механізм обома руками. Серце було тепле. Воно здавалося живим. У руках Лівії пульсація блакитного світла стала трохи швидшою.

Вона подивилася на Едгара, їхні погляди зустрілися — настав час йти. Вони проскочили повз Стоунза, що намагався вибратися з пастки і брудно лаявся, і поспішили до зали з керуючим механізмом, де на них уже чекав Третій. Заблокувавши вхід, вони почали вивчати записи, щоб розібратися із серцем та переналаштувати його. Тільки от вони не були автоматонами — людське тіло потребувало їжі та сну, а їжі тут не було.

— За цією шафою, — Третій повернув кілька шестерень і смикнув важіль — шафа відсунулась, показуючи вузький темний тунель, — є таємний хід на поверхню. Його використовували вчені, щоб не блукати по всьому заводу. Візьміть все, що вам потрібно, і швидко повертайтеся.

Лівія та Едгар не стали гаяти часу і поспішили додому. Взявши їжі на кілька днів, воду, ковдру та додаткові інструменти, вони повернулися до Третього та серця Кальдерона. Робота закипіла. Було складно, але за допомогою Третього вони у всьому розібралися і на 3-й день перебування тут робота була майже завершена. Раптовий гуркіт біля дверей змусив їх здригнутися. Здається, їх знайшли та намагаються пробитися всередину.

— Давай, Лів, закінчуй, поки двері не зламали, — Едгар дістав револьвер і підійшов ближче до дверей. Третій стояв поряд, готовий допомогти захищати їхню роботу.

Двері довго не витримали, відчинилися, вдарившись об стіну, і перед ними знову стояв Стоунз — злий як ніколи.

— Ви вважаєте, що можете контролювати це все? — крикнув він, не злякавшись навіть револьвера в руці Едгара. — Ви не розумієте. Серце Кальдерона — це не іграшка. Воно було створено для того, щоб повністю управляти людством. І ви не можете зупинити це.

Зловісна впевненість у його голосі змусила Едгара насторожитися. Він озирнувся, його погляд ковзнув по панелях, по Лівії, яка закінчувала роботу. Вона навіть не звернула уваги на погрози. Вона була зосереджена на переналаштуванні. Залишалося зовсім трохи.

— Я знаю, що ти хотів зробити, Стоунзе, — сказав Едгар, направляючи на нього револьвер. — Ти хотів узяти серце і використати його для своїх цілей. Але в тебе не вийде. Зараз ми контролюємо цей проект. І все, що ти можеш зробити — це змиритись.

— Я не дозволю вам все зруйнувати, — з посмішкою сказав Стоунз, поглядаючи на них.

Едгар стиснув міцніше револьвер здоровою рукою, механічна трохи сіпнулася — чи то від напруги, чи то від якогось збою.

— Ти вбив Кальвіна Шоу, — твердо сказав він. — Тільки тому, що він спробував стати на твоєму шляху.

Лівія зробила крок уперед, залишивши ненадовго переналаштування. В її очах палав холодний вогонь.

— Він залишив нам записку. Хотів, щоб ми знайшли серце Кальдерона, доки ти не дістався до нього. І ми знайшли.

Стоунз дивився на них. Його обличчя виглядало спокійним, але у цьому спокої відчувалася загроза.

— Це серце — технологічне диво. Його не можна довіряти нікому, окрім тих, хто розуміє його силу. Ви, наївні романтики, вирішили, що зможете використати його на благо людства? — він хижо посміхнувся. — Ви навіть не уявляєте, на що воно здатне. Але я уявляю.

— Ти хочеш його використовувати для контролю, — тихо сказала Лівія. — Для влади. Може, для воєнних цілей?

— А якщо так? — спокійно відповів він. — Місто руйнується, ви ж бачите. Хто керуватиме ним, якщо не я? Я міг би контролювати усі системи, усі міські механізми. І людей. Їм буде краще, якщо вони частково стануть автоматонами. Менше турбот, менше проблем. Проект «Еквіум» був непростим експериментом із людською душею. Він мав привести до створення нового типу людей. Людей, здатних підключатися безпосередньо до системи, стати чимось більшим, ніж просто людьми або механізмами. Третій, — Стоунз кинув холодний погляд на автоматона, — був прототипом цієї технології. Переналаштуєте серце Кальдерона і він втратить свої знання, стане таким самим примітивним, як і інші механізми. Може, трохи розумнішим, але точно не таким, як зараз. У вас ще є час, щоб подумати і зупинитися. Я… — Стоунз на мить задумався, а потім продовжив, — пропоную вам партнерство. Будемо керувати містом утрьох. Що скажете?

Повисла тиша, в якій було чути лише тихі звуки працюючих механізмів. Едгар кинув швидкий погляд на Третього. Йому було шкода його, але він точно не вартував життя цілого міста та живих людей.

— Робіть правильно, — механічний голос Третього розрізав тишу. — Пам'ятайте: я не людина, я — механізм.

Едгару було достатньо цього, щоб ухвалити рішення. Він кивнув Лівії, і вона повернулася до роботи.

— Це був забутий проект, — тихо, але впевнено відповів Едгар. — Ми його знайшли, майже переналаштували і не збираємось використовувати його на зло. Твоя пропозиція нас не цікавить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍