Володимир Парал - Війна з багатоликим звіром

Владімір Парал (нар. 1932 р.) — відомий чеський письменник, прийшов у літературу в 60-х роках. Автор книжок «Ярмарок сповнених бажань» (1964), «Приватна буря» (1966), «Катапульта» (1967), «Коханці й убивці» (1969), «Професійна жінка» (1971), «Молода людина і білий кит» (1973), «Радість до самого ранку» (1975), «Головне диво» (1978), «Мука образності» (1980), фантастичних романів «Спокуси АZZ» та «Ромео і Джульетта 2300 року» (обидва 1982).
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Пам'яті Карела Чапека

з повагою і любов'ю

З чеської переклали Олесій Зарицький[1] та  Галина Сиваченко[2]

Vladimir Paral. Valka z mnohozviretem. Ceskoslovensky spisovatel, Praha, 1983.

У вівторок, 18 листопада, в Чехії буде незначна хмарність, у горах ясно, температура вночі від нуля до двох градусів морозу, вдень — від трьох до п’яти градусів тепла. Протягом дня хмарність у промислових районах зростатиме (руді хмари), в другій половині дня подекуди можливі опади (руді дощі).

Відразу пополудні західний вітер нагнав на стотисячне обласне місто Усті важкі руді хмари, й учасники наради в кабінеті генерального директора Північно-чеського харчового підприємства (ПЧХП) почали куняти в рудих присмерках.

— Наступне питання — про експонати наших продуктів для всесвітнього ярмарку в Мілані. Доповідають доктор Роган та інженер Бімонь, — із записника прочитала секретарка й увімкнула світло.

— Але ж уся північна Італія уже заражена, то ярмарок навряд чи відбудеться!

— Та й ми через кілька днів навряд чи вироблятимемо хоч якісь продукти. Про який там ярмарок мова…

— Не можна забувати про майбутнє. Покличте доповідачів! — розпорядився генеральний директор і глянув на двох чоловіків у білому, які несли таці з ярмарковими зразками.

Самовпевнений Еда Роган як завжди почав першим, не чекаючи запрошення. Це був наш славетний автор гірко-солодких фірмових наїдків. «Промисловий дизайнер» — гордовито казав він про себе, адже його шоколад із сиру, яблучна паста з яловичиною в тюбику та цукерки були найкращою експортною продукцією ПЧХП і постійним джерелом валюти. Я також придумав для нього звання — «головний спеціаліст із консервів», на яких він щомісяця заробляв по 8000 крон. Іще більше Еда Роган отримував од патентів і ліцензій. Він дуже здібний, але трохи непоштивий і навіть нахабний. Зі мною й не привітався. Вічний насмішник і дотепник — він і зараз із вихилясами, немов офіціант у барі, заходився розставляти перед нами свої зразки.

Однак те, що він показував, було варте уваги. Вершкове морозиво з пивом, рожевий швейцарський сир із смородиною, жовто-коричневі ягнячі карамелі й ексцентричний «Мисливський паштет» із заячини, мандаринів і горобини — все це мало забезпечити їм у Мілані перше місце.

Якщо, звичайно, Мілан не потоне в цьому коричневому морі.

У Станди Бімоня, як завжди, не було нічого нового. Знову якісь «економічні продукти». Я розумів, що вони виготовлені на науковій основі, економічно вигідні й колись, на жаль, будуть неминучі на нашій старіючій планеті, чиє населення безупинно зростає… Але часто доводилося читати: чи не можна зробити їх бодай трохи смачнішими?

Генеральний директор без ентузіазму переглянув екопродукти Бімоня — квадратні пластини біло-сірої сітчастої неїстівної тканини, в яку механічно, за допомогою впорскування, вводяться необхідні речовини. При вживанні вони засвоюються організмом, тимчасом як сітчатка (або сітковий баласт із інертних полімерів) лишається недоторканою, після — гм!.. — проходу травним трактом її збирають, обмивають і так само, як, скажімо, порожні пляшки, повертають для наступного вжитку. Полімерний сітчастий носій можна вживати чотириста разів, термін його використання — шість років, а головна вигода — радикальне обмеження відходів… які вже загрожують нас завалити.

На цій науково-технічній основі Станда Бімонь приготував для Мілана «Поживний екохліб» (сірі квадратики сітчастої тканини), «Індивідуальний екохліб» (такі ж квадратики, але без поживних речовин, які треба вводити туди відповідно до режиму харчування в 16-и різних програмах: для тих, хто займається фізичною або розумовою працею, для діабетиків, спортсменів, вагітних жінок тощо), а також дитячий набір «Маленький їдець» — ті самі сіточки, до яких діти самі вводитимуть білки, жири й вітаміни, щоб змалечку звикати до раціонального харчування.

Бідні діти! Коли я ходив до школи, то ми рвали та їли черешні в нашому садку просто з дерева. А мамині ватрушки! Або картопляники…

— … Ти повинен зрозуміти, Стандо, що з оцим до Мілана не поїдеш, — почав був Еда Роган.

Хіба я давав йому слово?

— Екопродукти — це єдина відповідь на науково-економічний прогноз світового розвитку… — почервонів Бімонь.

Наші два півні вже настовбурчилися. Нехай трохи пострибають.

— … Далеко не єдина! — перебив його Роган. — Їх би слід було трошки підфарбувати й ароматизувати. Або хоча б накраяти кільцями, віночками чи скрутити в рогалики…

— А тоді ще підфарбувати, напахтити й підманікюрити, так? — розсердився Бімонь. — Я про це не хочу й говорити!

— Бо ти надто застандартизований, Стандо.