Анна Потій - Серце Кальдерона, Анна Потій

Едгару довелося замінити протез. Новий був чутливіший, але він все одно бурчав, що «ніщо не замінить стару модель, у ній навіть скрип був рідний». Поки він його створював, Лівія повернулася на завод і переналаштувала одну з механічних пасток на захист серця Кальдерона. Тепер воно могло бути використане лише тими, хто знав, як його зняти. А знали лише двоє — Лівія та Едгар.

Вони вирішили залишити проект «Еквіум» у таємниці, лише періодично перевіряючи, як все працює і чи немає якихось збоїв. Все працювало добре.

Нолана Стоунза вдалося заарештувати не відразу. Він втік, відлежався в лікарні, але потім з'явилися чутки, випливла деяка інформація про його діяльність і після тривалого розслідування його офіційно звинуватили у вбивстві Кальвіна Шоу. Стоунз отримав койку у в'язниці, а на завод прийшов новий директор — такий, що думав про добробут людей, а не про владу.

Порт-Меридіан продовжив жити далі. Місто навіть не здогадувалося, що стояло на порозі чогось небезпечного. Але глибоко під землею, серед забутих тунелів та вічної напівтемряви, повільно билося серце, яке підтримувало механізми всього міста. Серце Кальдерона — людини, яка пожертвувала собою заради науки.

Життя налагодилося. Єдине, що засмучувало Едгара — відключений Третій. Він відчував провину перед ним. Бачачи, як Едгар мучиться, Лівія потай від нього зайнялася переналаштуванням Третього. Вона хотіла зробити Едгару сюрприз.

Лівія зняла деталі корпусу автоматона, довго копалася у його механізмі, вивчала старі записи. Зрештою, вона зрозуміла, чого Третьому не вистачає — свого власного серця. І Лівія створила його йому — майже таке ж, як і серце Кальдерона, але душею та життям їй жертвувати було не потрібно. Вона зрозуміла важливий нюанс, зрозуміла помилку тих вчених. Її робота могла б стати проривом у науці, але Лівія боялася, що і це серце хтось використає у злих цілях, тож залишила все в секреті і подарувала серце лише Третьому. І ось настав той день, коли в неї все вийшло: переналаштування закінчилося.

Лівія повела Едгара знайомим таємним ходом. Він ішов слідом за нею, не ставлячи запитань. Коли вони дісталися до зали, Едгар одразу побачив Третього. Автоматон стояв на тому ж місці, що завжди, але дещо у ньому змінилося. Грудна пластина була замінена — тепер вона не була гладкою, в ній крізь вирізаний у формі серця отвір виднілися шестерні, а в центрі м'яким бурштиновим світлом сяяв камінь.

— Що ти зробила, Лів? — Едгар обережно підійшов до Третього.

— Дещо змінила, — Лівія задоволено усміхалася, радіючи своєму успіху. — Едгаре, Стоунз помилився. Третій був створений достатньо самостійним, щоб не залежати від серця Кальдерона. Треба було лише обірвати деякі зв'язки, створити йому власне серце і Третій знову став собою.

— Собою? — Едгар невпевнено дивився на вимкненого автоматона.

— Так. Натисни ту маленьку кнопочку під серцем.

Едгар повільно торкнувся кнопки. Тієї ж миті очі Третього спалахнули м'яким світлом. Він ожив.

— Лівіє, Едгаре, — вони почули звичний механічний голос, — ви зробили правильний вибір. Ви думали не про мене, ви думали про майбутнє.

Третій дивився на них із розумінням. Він зовсім не змінився, він був таким самим, як і до відключення.

— Я радий, що ви впоралися. Серце Кальдерона працює на благо. Я залишуся поряд з ним, охоронятиму його.

Він трохи нахилив голову, ніби кивнув.

— Дякую, що повернули мене.

Лівія мовчки підійшла до Едгара, і він обійняв її за плечі. Вони стояли поруч, слухаючи тихе гудіння механізмів і дивлячись на м'яке сяйво серця в грудях Третього.

Пізно ввечері Лівія та Едгар залізли на дах заводу. Прохолодний вітер лагідно торкався їхньої шкіри, але вони не поспішали повертатися до теплих стін заводу. Тут, на даху, вони могли бачити перед собою все місто, яке вже потихеньку засинало, навіть не підозрюючи про те, що діялося в нього під ногами.

— Пам'ятаєш, коли ми вперше опинилися тут? — спитала Лівія пошепки, притискаючись до Едгара у пошуках тепла.

— Так, — посміхнувся Едгар, обіймаючи її здоровою рукою. — Тоді в мене було ще дві руки.

— А мені начхати скільки в тебе рук, Едгаре. Головне, щоб голова була на місці, — Лівія підвелася навшпиньки і поцілувала його. — І твоя нова механічна рука мені подобається ще більше. Такої стильної ні в кого немає!

— Ти завжди вміла бачити хороше навіть у поганому і знаходити світло навіть у пітьмі, — Едгар тепло їй усміхнувся. — Ти робиш світ кращим, Лів. Ти допомагаєш мені стати кращим.

Вітер ворушив волосся Лівії, а механічний протез Едгара трохи поскрипував, коли він ворушив рукою, але вони не помічали ні того, ні іншого. Було важливим лише одне — вони зараз разом, а значить, їм під силу будь-які проблеми, які може підкинути майбутнє. Едгар повернув до Лівії голову, його погляд був серйозним, але в ньому читалася така теплота, що Лівія не могла не усміхнутися.

— Разом назавжди, Едгаре?

— Так, ти все, що я хочу у своєму житті, Лівіє.

Лівія потяглася до Едгара і поцілувала його в губи, відчуваючи під долонею, як швидко б'ється його серце. Вони стояли, обійнявшись, дивлячись на вечірнє місто, яке, незважаючи на всю свою зовнішню суворість і холод, здавалося їм чимось живим.

Разом.

Майбутнє обіцяло багато незвіданих доріг, але Лівію та Едгара це не лякало. Вони впораються. Тепер вони знали: хоч би що трапилося, вони завжди знайдуть рішення. Вони завжди будуть разом. І в цьому їхнє щастя.

___________

Ось і кінець. Дякую що читали!❤️❤️❤️

Нагадую, що на моєму телеграм-каналі та в інстаграмі можна подивитись ілюстрації до книги.

https://t.me/annapotii_books

https://www.instagram.com/santa_fulmine/

Кінець