Анна Потій - Серце Кальдерона, Анна Потій

У місті, де від диму заводу вічно сіре небо, а шестерні крутяться навіть у людських долях, Лівія та Едгар випадково натикаються на слід давно втраченого проекту. Проекту, який ніколи не повинен був бути знайдений. Занурившись у похмурі глибини заводу, вони виявляють «нульовий відсік» — місце, де таємниці минулого дихають крізь метал та пил. Тут спочиває Серце Кальдерона — механізм, створений із людини, відлуння експерименту, який коштував комусь душі. Коли прокидається автоматон, який думає як людина, герої розуміють: все, що вони знали про свій завод — брехня. А їх новий директор не зупиниться ні перед чим, щоб заволодіти головним механізмом. Це історія про вибір. Про кохання, яке не боїться нічого. Невеличке оповідання у жанрі стимпанк. Пригоди, таємниці та трохи кохання.

Розділ 1

Пара струмувала з труб, роблячи невелике містечко Порт-Меридіан похмурим і незатишним. Лівія Грей впевнено йшла вулицями до знайомої старої майстерні, над якою висіла іржава табличка «Едгар Вейн. Виготовлення та ремонт протезів».

— Едгаре! — вона увійшла без стуку, увірвавшись як шторм у майстерню, що пахла машинним маслом та дешевим тютюном. — Мені терміново потрібна людина, яка вміє розгадувати таємниці. А ти, наскільки я пам'ятаю, і розум ще не втратив, і совість. Хоча б друге не зовсім.

З-за купи креслень та металевих деталей піднявся чоловік — високий, світловолосий, з механічним протезом замість лівої руки.

— Інженерко Грей, якщо ви прийшли найняти мене, то викреслюємо пункт про совість. Послуги — за стандартними розцінками, жарти — безкоштовно, особливе ставлення — лише на свята. Що сталося?

— Мені не до жартів, Едгаре, — Лівія насупилась, дивлячись у пустотливі сіро-блакитні очі Едгара. — Я знайшла дещо важливе.

— Гаразд, розказуй, ​​Лів, — Едгар тепло їй усміхнувся. — Що там у тебе?

Вона підійшла ближче, дістала з кишені записку, пожовклу і м'яту. Він миттю глянув — і завмер, впізнавши почерк.

— Кальвін Шоу, — сказав він глухо. — Але ж він мертвий?

— Так, він мертвий. Впав у шахту ліфта тиждень тому. Тільки ось сьогодні я у шухляді свого робочого стола знайшла записку: «Якщо щось трапиться, знайди серце Кальдерона. Воно знає правду».

— Ну, — хмикнув Едгар і почав одягати куртку, — значить, сьогодні у нас з тобою романтичний вечір серед механізмів та трупів.

— Та ну тебе, Едгаре! — Лівія грайливо штовхнула його в бік. — Сподіваюся, трупів більше не буде.

Вони йшли поруч вузькою вуличкою, між старими, брудними будинками. На кожному даху — димар, у кожного вікна — решітки, у кожного перехожого — своя справа та свій секрет.

— Ти ж знав Кальвіна? — спитала Лівія, не підводячи очей.

— Так, трохи. Він був талановитим інженером. Я вивчав його роботи. А вони в нього були як симфонія із шестерень. Занадто гарні для цього міста.

— Думаєш, його вбили?

— Думаю, якщо він перед смертю залишив тобі загадку в стилі «знайди серце», то так, швидше за все, він не послизнувся на банановій шкірці, — буркнув Едгар. — Ти взагалі розумієш, що таке «серце Кальдерона»?

— Чула легенди. Мовляв, Віктор Кальдерон зібрав щось геніальне — джерело енергії, яке могло живити все місто. Тільки щось пішло не так, і механізм замкнули у підвалі, щоб не порушувати балансу або чиїсь плани.

— Це ти ще м’яко сказала. Насправді, якщо цей двигун справді існує, то він — квиток у нове життя. А такі квитки рідко залишаються не забрудненими кров'ю.

Вони зупинилися біля заднього входу до заводу, де працювала Лівія. Вечір добігав кінця, і завод повільно засинав: машини затихали, світильники мерехтіли, як далекі зірки. За воротами — архів, у глибині якого, як вона вірила, могли бути інші записи Кальвіна. З відповідями. Або з пасткою.

         — Готова? — Едгар перевірив заряд револьвера. Механічний палець клацнув по барабану з відточеною точністю.

— Це мій завод. Чого мені боятися? — Лівія дістала невеликий ключ із вигравіруваним номером 17. — І якщо хтось убив Кальвіна через те, що він знав, то я хочу дізнатися чому.

Він усміхнувся краєчком губ.

— Чудово. Ти вперед, а я буду ззаду.

— Ми ж про двері, так?

— Поки що так.

Вони увійшли і, намагаючись бути непоміченими нічною охороною, пробралися в підвальне приміщення, де розташовувався фабричний архів. Запах пилу, металу та машинного масла лоскотав ніздрі. Лівія клацнула рубильник — лампи над головою спалахнули, освітлюючи ряди високих стелажів, повних папок, коробок і старих креслень, згорнутих, мов стародавні сувої.

— Миле місце, — пробурмотів Едгар. — Якщо тут хтось сховав труп, знайти його буде складно.

— Не смішно. Тут хіба що миші бігають. Іноді агресивні.

— Чудово. Я думав, буде нудно.

Лівія пройшла вздовж стелажів, перевіряючи мітки. У руках вона тримала каталог, в якому інженер Шоу акуратно позначав, де що зберігається. Вона зупинилася біля ящика, на якому фломастером було виведено: «Проект Пульсар, прототипи. Не відкривати без дозволу».

— Цей ящик раніше завжди був під замком, — сказала вона тихо. — Але ж замок хтось зняв. Бачиш подряпини?

— Свіжі. Хтось уже тут копався. — Едгар підняв кришку і зазирнув усередину.

У ящику — купа креслень, деталі, кілька зразків палива в герметичних ампулах. І один дивний об'єкт: округла металева капсула, розміром із кулак, гладка, майже ідеальна. Лівія обережно дістала її.

— Це що? — прошепотів Едгар.

— Схоже на якийсь модуль… Але він не є промисловим зразком. Його зібрали вручну. Надто акуратно, — Лівія провела пальцем по кромці — і раптом капсула злегка блимнула синім.

Едгар одразу ступив уперед і закрив її рукою.

— Лів, ти серйозно? Знаходиш дивну миготливу штуку — і гладиш її?

— Ти сам у такі закохуєшся, хіба ні? — пирхнула Лівія, ховаючи модуль у сумку. — Це не простий модуль. Це може бути фрагмент «Серця». Треба взяти із собою. Про всяк випадок.

У цей момент за їхніми спинами щось клацнуло. Вони обернулися одночасно. Світло на мить мигнуло, і з полиці, де лежали інструменти, злетіла важка залізяка.

— Миші? — спитала вона.

— Або хтось не хоче, щоб ми це знайшли. — Едгар напружився, дістав револьвер. — Ходімо звідси. Ми надто довго тут стирчимо. Хоч би хто був попереду нас — він точно не хотів, щоб ми встигли до вечері.

Лівія кивнула і вирушила до виходу. Але за її спиною, на стелажі, один із старих автоматонів тихо клацнув оком. Світло всередині лінзи блимнуло, наче він моргнув.

____________

Любі читачі!

Вітаю вас у моїй новинці: це буде невеличке безкоштовне оповідання у жанрі стимпанк. Якщо сподобалось — ставте вподобайки, додавайте в бібліотеки, залишайте коментарі. Мені цікава ваша думка щодо історії та й взагалі такого жанру. Бо я сама обожнюю атмосферу стимпанку і планую ще такі історії. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍