Шепіт Оповідачки - Лісова вдовиця , Шепіт Оповідачки

Василь виріс на дорозі раптово, наче з-під землі — широкий у плечах, з ледь розпатланим чубом, руки замащені від роботи. Очі парубка одразу спинилися на Олесі, а вуста самі розтяглися у посмішку.

— Олеся… — голос звучав трохи хрипко від спеки й хвилювання. Хлопець скинув долонею волосся з чола і поспішив додати:
— Ти така гарна в цій сукні… Тобто… ти і так гарна, але в цій сукні — ще гарніша…

Він на мить замовк, зрозумівши, як заплутався у словах. Збентеження блиснуло в очах, губи сіпнулися. Та Василь швидко спохмурнів, наче натягнув маску впевненості. Випрямив плечі, насупив брови і вже твердіше промовив:

— Я вже не дочекаюся свята. Маю надію, що матиму можливість танцювати з тобою, Олесю.

Погляд хлопця став важким, прямим.

— А після свята, може, і з батьком твоїм поговорю… так, як годиться.

В його голосі звучала не лише впевненість, а й натяк на володіння — так, наче Василь уже вирішив усе за неї.

Олеся зупинилася, і в очах дівчини, які щойно світилися мріями, спалахнуло різке, холодне світло. Вона повільно підвела погляд на Василя, брови злегка насунулися.

— Відчепись уже ти від мене, Василю, — прошипіла дівчина, ледве стримуючи гнів. Голос її був низький, колючий, як тріснута льодяна крига.

Не чекаючи відповіді, Олеся різко розвернулася й попрямувала вперед, міцніше притискаючи тканину сукні до грудей. Кроки були швидкі й рішучі, спина випросталася.

Позаду почулося стримане хихотіння. Дарина, ледь приховуючи сміх, підскочила до Поліни й, передражнюючи низьким голосом, промовила:

— "А після свята, може, і з батьком поговорю…" — дівчина скривила обличчя, намагаючись надати собі важливого вигляду, і подруги мало не зареготали вголос.

— Та він і справді, наче вже свататись прийшов! — шепотіла Марія, ледве встигаючи за рештою.

— Олесю, не сердься! Ну ти тільки поглянь, як він розгубився! — підморгнула Поліна, наздоганяючи дівчину.

Олеся йшла мовчки, щелепи міцно стиснуті. В грудях кипіло: Та хіба ж він розуміє? Хіба знає, чого я хочу? Не про нього мої думки… не про нього моє серце тужить… Дівочі пальці нервово стискали тонку тканину сукні, а в душі стиглим холодом відгукувалось одне єдине бажання — скоріше втекти звідси, туди, де ніхто не кидатиме на неї таких важких поглядів.