Євгеній Шульженко - Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко

Отримавши направлення в їдальню, Кіра швидко знайшла потрібний корпус. Вдягнула халат, вийшла на кухню. Головний кухар побачивши дівчину, підійшов та проговорив перші завдання. Закотивши рукава, почала чистити овочі.

​В голові була легкість та спокій. Ніякого осаду після ночі не залишилось. Наче виросла стіна між нею та її емоціями. Згадала правила, легко всміхнулась. Згадала свій перший день, коли прокинулась в палаті Реабілітаційного центру. Згадала навчання на курсах, перші роботи.

​Аж раптом, перед очима майнув той самий хлопець, що сьогодні намагався вхопити її за руку. Серце пропустило удар. Кіра не встигла перемістити картоплю в руках. Гострим лезом порізала палець та випустила ніж, ойкнувши. У відро з картоплею та водою почала капати поволі падати кров.

​- Я допоможу, - почула знайомий голос та побачила Льошу в білому халаті, - я принесу аптечку.

​- Чому ти причепився до мене? – без емоцій, просто спитала дівчина, - ти вирішив, що я таким чином не повідомлю коменданту про твою поведінку?

​- Та ні, повідомляй – тільки й підняв плечі, - ти маєш на це право. Адже ми рівні та будуємо нове суспільство, - останні слова були сказані з сарказмом, - виженуть мене з ТетаАвва, поблукаю трохи та помру.

​- Це не моя справа, - відрізала Кіра, але відчула як серце стисло в грудях, - не виженуть.

​Льоша розвернувся та зник з кухні напевно пішов шукати аптечку. Кіра подивилась на палець, стисла його від чого кров потекла швидше. Чортихнувшись, прикусила губу та обережно змила кров. Поріз виявився доволі глибоким. Але знайдений швидко повернувся.

​Обробив поріз антисептиком, від чого дівчина тихо зашипіла. Обережно взявши руку, поклеїв пластир.

​- От і все – всміхнувся та подивився в очі, але руку не відпускав, - чому ти так несподівано змінилась?

​Кіра подякувала, але швидко прибрала руку, хоча десь в глибині душі не хотіла цього робити.

​- Робота чекає, - пояснила, почервонівши, - ти теж маєш свої завдання, тому виконуй їх. А я буду виконувати свої.

​Швидко вирівнявши дихання, забула про дотик Льоши, повернулась до роботи. Несподівано пискнула, побачивши, що брудна морква піднялась в повітря та почала тікати з відра. Кинула ніж та спробувала схопити її. Але та чкурнув веред, піднялась та пірнула в найближчу каструлю, де щось кипіло.

​Дівчина почала крутити головою, чи не побачив хто. Але чоловіки та жінки були зайняті своїми справами. Схопила ложку та витягла моркву. Швидко взяла її в руку та ойкнула, впустивши на підлогу. Саме в цей момент побачила Льошу, який тримав рукою рота, але було чути як він стримує себе від сміху.

​- Це твої фокуси? – розгнівалась Кіра, але одразу схаменулась, адже це порушення правил, - мені здається це вже не перший раз! – вона помовчала, намагаючись згадати, - тобі скільки років?

​- Не знаю, чесно, - вже тихо сміявся хлопець, витираючи сльози, - але я помітив, що мої дурощі змушують тебе проявляти емоції.

​- Я точно піду до коменданта, - погрозливо підняла палець, - тоді буде тобі лихо.

​- Іди, звичайно – знайдений спробував стати серйозним, - але повідом також, що ти, особистий номер 240686, розгнівалась.

​- Нахаба! – крикнула Кіра, та одразу пожалкувала, адже декілька голів повернулись в її сторону, - не смій мені погрожувати, - вже тихо додала вона.

​- Кіро, - Льоша склав руки долонями, - роби як вважаєш за потрібне, але прошу виконай моє прохання, - він благаючи глянув на неї, - лише одне. Це експеримент. Лише експеримент! А далі, хай мене виженуть під три чорти.

​Не відповіла але похмуро глянула на знайденого. «Якщо не виконаю, не відчепиться!» - подумала та погоджуючись кивнула головою. Льоша всміхнувся та пішов з кухні запрошуючи дівчину з собою. Вийшли в коридор, з якого виходило багато дверей. Він швидко знайшов потрібну, цокнув задоволено язиком.

​- Сюди, - смикнув за ручку та відкрив приміщення, - заходь.

​Кіра зазирнула через плече на темну кімнату, в якій не було жодного вікна. Вона не боялась темряви, але прохання вже почало виглядати доволі дивно.

​- Що мені потрібно зробити? – не зрозуміла, глянувши на хлопця.

​- Оскільки я не можу контролювати емоції, - він трохи зам’явся, наче йому здалось, що геніальна ідея може погано закінчитись, - мені здається, що я можу читати думки, - він уважно подивився на підлогу, ховаючи очі, - Я хочу спробувати прочитати твої. Все одно, мене буде покарано. Але хоч експеримент спробую.

​- А чому це потрібно робити в темній кімнаті, - Кіра відчула себе маленькою дівчинкою, яку намагаються обвести навколо пальця.

​- Мені так ніхто не буде заважати, - пояснив Льоша та запросив зайти.

​Кіра знову згадала свою думку про те, що якщо не виконає прохання, він буде постійно заважати. Швидке закінчити цей цирк і можна буде продовжити справу. До того ж, не розуміючи чому, вона не відчувала страху. З панікою в голові, зрозуміла, що не зважаючи на нахабність цього хлопця, вона йому довіряла. «Це пов’язано з тим, що я не спала всю ніч?» - промайнуло в голові, але стіна між нею та емоціями знову дала про себе знати.

​Зайшовши в темну кімнату, дочекалась коли зайде Льоша. Він подивився в коридор та тихо зачинив двері. Одразу стало так темно наче хто вимкнув зір. В повітрі віяло крупами. «Ми в коморі?» - лише подумала та відчула, що Льоша взяв її за руки.