Євгеній Шульженко - Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко

Після глобальної катастрофи світ лежить у руїнах, і єдине вціліле місто-колонія стало останнім прихистком для тих, хто вижив. За межами міста, час від часу, знаходять людей, що дивом лишились живими, але їхня пам’ять стерта. Дівчина-волонтер погоджується допомагати одному з таких знайдених — загадковому хлопцю, спогади якого поступово повертаються. Разом з цим, приходить страшна правда: місто, яке вони вважали порятунком, побудоване на брехні, що тримає всіх у пастці. Чи зможуть вони вирватися з цієї ілюзії, або їх любов стане жертвою змови? Які ще таємниці заховані в дальніх кутках памʼяті знайденого?

Вступ

Гучний дзвоник розірвав тишу, що покоїлась в невеликому кінотеатрі. Над великим білим полотном, що було повішено на стіну, загорілась червона лампа. Напис «Увага! Тиша!» сповістив про обмеження. Попри це, кінотеатр не видав себе жодним звуком.

​Десять довгих рядів з жорсткими кріслами були повністю зайняті людьми. Дорослі й діти. Жінки й чоловіки. Одяг однаковий. Чоловіки в класичних сірих брюках, сірих сорочках, сірих піджаках. Ніяких бритих голів, ніякого довго волосся. Охайна коротка зачіска. Жінки в сірих спідницях вище коліна, сірих сорочках та сірих жилетах. Довге волосся, охайно заплетене в одну чи дві коси, легка хустинка.

​- Увага! Увага! Увага! – повідомив теплий жіночий голос, що лунав з колонок, - перегляд фільму обов’язковий! Відсутність можлива, але лише з особистого дозволу коменданта ТетаАвва.

​Несподівано, світло вимкнули, лишилась лише червона лампа. Оператор запустив проектор, полотно спалахнуло білим кольором. Спочатку затанцювали чорні полоси, які швидко замінили круги, трикутники та квадрати.

​На екрані кінотеатру глядачі побачили ліс, повний зелених дерев, яскравих кольорових квітів. Камера рушила вперед, проходячи між стовбурами, чіпляючи кущі. На мить, рух припинився. Перед глядачами зупинився неймовірно гарний молодий олень. Він смикнув вухом, повільно жуючи траву. Фиркнув та наче всміхнувся. Тиша в залі одразу розірвалась задоволеним радісним гулом людей. Дехто почав аплодувати, але тиша дуже швидко повернулась.

​Камера знову рушила вперед, але тепер вона почала стрімко підніматись вгору. Верхівки дерев на декілька секунд закрили огляд, та швидко лишились позаду. Глядачам відкрилась неймовірна картина. Зелений густий ліс, а попереду нього величне місто. Хмарочоси, один одного вище, здавались непорушними велетнями. Сонячні зайчики танцювали по скляним рамам то тут, то там.

​Аж раптом, в небі щось блимнуло. Придивившись, кожен помітив білу точку, що рухалась в сторону міста. Точка перетворилась на лінію, траєкторія якої рухалась до одного з хмарочосів. Торкнувшись вікна, зникла. Але глядачі побачили, як почала тремтіти рама. Хвилею, цей рух розбігся в різні сторони. Почувся гул.

​Несподівано, під крики людей з кінотеатру, хмарочос вибухнув. Це було неймовірно страшно, але в той же час – заворожувало. Вогняна хвиля розривала будівлю поступово наче відео сповільнили, давши можливість глядачу насолодитись, побачити тонкощі.

​Швидкість фільму повернулась. За вибухом одного хмарочосу, пішов наступний. Наступний. Наступний. За декілька секунд все, що можна було побачити на екрані – вибухало, горіло, тонуло в полум’ї. Люди в залі кричали, плакали, благали припинити.

​Картинка зникла, окутавши кінотеатр темрявою. Декілька секунд нічого не відбувалось, наче пекельний режисер дав трохи часу заспокоїти нерви, емоції, калатання серця.

​Наступне, що побачили люди – були руїни. Горілий ліс, спалені тіла тварин, птахів, людей. Розбиті будинки, палаючі машини. Камера повільно пройшла ліс, чкурнула між будинками. То піднімалась, то опускалась. Але рухалась, не зупиняючись.

​- Катастрофа охопила весь світ, - знову всі почули жіночій голос, - всі міста потонули у вогні. Війна увірвалась в наше життя, порушивши тонкий спокій цілої планети, - камера минула знищений стадіон, школу, автомобільний майданчик, - Життя мільярдів людей обірвалось. Дорослих та малих. – деякий час жіночий голос мовчав, давши можливість слідкувати за катастрофою, - наш Батько якось сказав, що наша фізична оболонка порочна, адже вона створена дияволом. Лише наша духовна сутність чиста та праведна. Все, що ви бачите, це витівки диявола, які привели людство до краху цивілізації. Лише він, не чистий, був спроможний до такого. Тілами людей, діями людей. Приборкавши в своєму тілі зло – людина спроможна на вічне ідеальне життя.

​Глядачі більше не кричали, не плакали, навіть не совались на своїх жорстких кріслах. Всі слухали, уважно, кожне слово.

​- Лише невелика група людей, на чолі з нашим Батьком вижила в ті темні часи, - жіночий голос дав надію, радість, - вони довго шукали притулок, збирались силами, боролись з дияволом в своєму фізичному тілі. Батько знайшов новий дім, він знайшов ТетаАвва.

​Камера, що останні декілька хвилин, блукала полями та лісами, піднялась вгору, сховавшись в хмарах. Потім опустилась вниз, схопивши сонячний промінь. Та за мить, картинка повернулась, білизна розтанула. Глядачі побачили невелике місто, оточене високим парканом. Ззовні пустото, горілі дерева, спалені машини та будівлі. Всередині буйство кольорів та клаптик цивілізації.

​- Батько зрозумів, що єдиний шлях боротись з дияволом в фізичному тілі – це жорсткість правил, важка робота та рівність кожного члену суспільства. А для чистоти душі – емоційна дисципліна. Ніякого кохання та ненависті, ревнощів та заздрості, щастя та гніву, - камера поволі опустилась до міста, минувши високий паркан, - Кожен житель міста рівноправно працює на суспільство. Кожен день десять годин праці. Волонтерство. Допомога іншим. Відпочинок. – голос не був суворим, це не був вирок, - Кожен член суспільства має право на житло, їжу, дозвілля. Кожен дорослий член суспільства – право на сім’ю, погоджену з Батьком, дітей та поважну старість.

​Фільм передавав насичені барви садів міста, чистих вулиць, охайних простих будинків, робочих приміщень. Час від часу вулички виходили на площі з лавками та кам’янимистежинками в невеликих скверах.

​- Кожен день, як данина традиції, жителі міста ТетаАвва виходять на центральну Святкову площу, - продовжив голос, - аби пройти Мокру арку – обряд Очищення. Вода арки є Святою, адже піднімається з надр нашої планети, як символ чистоти душі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍