Євгеній Шульженко - Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко

​- Ти нічого не сказала за квітку, - тихо мовив хлопець, бережно, але міцно, тримаючи Кіру, - Я трохи просунувся в своїх можливостях.

​- Ти про землю, якою кинув мені в голову? – хмикнула, але стиснула руку знайденого міцніше, хвилюючись, що та зараз може зникнути.

​- Я жартував, хотів привернути твою увагу, - засоромився Льоша, - я не хотів зробити тобі боляче.

​- Не зробив, - сумно всміхнулась, - то як в тебе це виходить? Я не чула й не бачила нікого, хто міг так робити. Можливо Батько..

​- Будь ласка, не згадуй його, - перебив її хлопець, торкнувшись другою рукою її плеча, - я сам не розумію, але я уявляю, що простягаю руку, беру та дію. І все просто відбувається з мого бажання.

​Перед очима майнула дивна картинка. Суворий чоловік в довгому плащі, стояв на схилі гори. Він витягнув руки, наче щось тримав в них. Аж раптом, над долонею зʼявиласьвогняна куля. Він засміявся, жбурляючи цю кулю в прірву.

​Кіра зупинилась, протерши вільною рукою очі. «Це треба було таке уявити, - собі всміхнулась, - хто такий маг?»  Нове слово випливло з підсвідомості, що змусило дівчину напружитись. Але вона не наважилась сказати це в голос. Можливо, безсонна важка ніч дає про себе знати?

​- Треба буде потренувати тебе, - всміхнулась Кіра, розуміючи, що має відпустити руку, - ми майже прийшли. Не потрібно видавати себе, - а сама зрозуміла, що тільки но переступила лінію, яку давно намалювала щодо колишнього світу.

​Льоша розуміючи махнув головою та не охоче відпустив руку дівчини. Кіра відчула холод, що одразу огорнув її пальці. Вона відчувала, що готова впасти на землю, хапаючись за хлопця та благати його знову і знову тримати її руку, зігрівати її, захищати.

​Оминувши останні кущі, вийшли на Святкову площу. Зустріла вона їх декількома одинокими чоловіками та жінками, Мокрою аркою та жіночим голосом, що кожен ранок вітав членів суспільства ТетаАвва з новим трудовим днем. «Ніколи не звертала уваги на те, що все це виглядає не як новий світ, а як старий цирк, номери якого вже кожен знає на пам’ять» - майнуло в голові.

​- Я не хочу з самого ранку, на холоді, мочити себе крижаною водою, - всміхнувшись, прошепотів Льоша, - може не треба?

​- Треба, заради мене, - відповіла Кіра, обережно заглядаючи в очі знайденому, - зрозумій, мені дуже важко. Всі ці зміни, ти – я боюсь, що просто збожеволію.

​Хлопець махнув головою, погоджуючись та рукою запросив до арки. Черги не було, тому дійшовши цівок води, Кіра закрила очі та зробила крок вперед. Очищення завжди діяло на неї позитивно, заспокоюючи. Цього разу має бути те саме. Стільки думок, страхів, страждать. Хочеться простої відповіді, рішення, підказки. «А можливо я просто не хочу сама вирішувати?» - дивна думка влетіла в голову, але швидко зникла.

​Піднявши долоні, Кіра набрала трохи води. Постояла, відчуваючи як крижаний холод поколює руки. Глибоко вдихнула та випила рідину. Несподівано, все сповільнилось. Відчуття теплоти та присутності хлопця віддалились, розтанули та вмить стали не суттєвими. Думки про знайденого, що час від часу повертались, заіскрили та легенько вибухнули, розвіялись. Сум та сором за порушення правил зник. Зникли спогади про день, коли вони зустрілись. Прийшло відчуття байдужості до здібностей Льоши.

​Дівчина відкрила очі, побачивши поряд хлопця в сірих штанах, піджаку, білій сорочці. Він не особливий. Він не дивний. Він просто одиниця суспільства.

​- Ну що, йдемо виберемо щось цікавеньке? – спитав Льоша, витираючи мокре обличчя рукавом піджаку, - часу багато, але зможемо потеревенити.

​Кіра залишалась на місці, суворо звела брови. «Чому він так нахабно розмовляє?» - майнуло в голові, - ми не маємо права проявляти емоції». Аж раптом, знайдений схопив за руку, потягнув за собою. Відчувши гнів, втамувала себе. «Він просто загубився в думках» - пояснила та прибрала руку.

​- Це не допустима поведінка, юначе, - хрипким голосом повідомила дівчина, - будь ласка, нагадайте свій особистий номер. Я змушена повідомити коменданта про порушення правил!

​Вона стояла впевнено, рішуче. Ніяких більше думок про страждання, почуття, ніякого болю. Жодних сумнівів. Лише руки її тремтіли, з яких повільно капали залишки крижаної води.