Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес

слово: ДИТИНСТВО. Якщо я хотів розібратись у вбивстві Ґебріела, то мав зрозуміти не лише події тієї ночі, коли Алісія вбила його, а й події далекого минулого. Зернятко того, що скоїлось у ті хвилини, коли вона застрелила свого чоловіка, певно, було засіяне дуже давно. Вбивча лють, смертоносний гнів не народжуються у теперішньому часі. Вони походять з непам’ятних часів, із раннього дитинства, зі знущань і утисків у юності, які з роками накопичуються і вибухають — часто потрапляючи в неправильну ціль. Я мусив дізнатися, як її дитинство вплинуло на неї, і якщо Алісія не може сказати чи не скаже мені про це, я повинен знайти когось, хто міг би розповісти. Когось, хто знав Алісію до вбивства, хто міг би допомогти мені зрозуміти її історію, якою вона була раніше і як до цього дійшла.

У теці найближчою родичкою Алісії була вказана її тітка, Лідія Роуз, яка виховувала дівчинку після загибелі матері у автомобільній аварії. Алісія тоді була з мамою, але вижила. Напевно, ця травма дуже вплинула на дівчинку. Я сподівався, що Лідія зможе мені про це розповісти.

Єдиною іншою контактною особою був адвокат Алісії, Макс Беренсон, брат Ґебріела Беренсона. Отже, він був обізнаний у інтимних подробицях їхнього шлюбу. Розповість мені про них Макс Беренсон чи ні — це вже інша справа. Наближення до членів родини Алісії за власною ініціа­тивою було щонайменше неправомірною дією. Я від­чував, що Діомед цього не схвалить. Якщо є ймовірність, що він відмовить, то краще не питати у нього дозволу, вирішив я.

Озираючись назад, можу сказати, що це був мій перший професійний проступок у розгляді справи Алісії — через це пізніше стався прикрий епізод. Я мав би зупинитися на цьому. Та навіть тоді вже було пізно зупинятися. Здається, мою долю було вирішено наперед — як у грецькій трагедії.

Я взяв телефон і зателефонував до офісу Макса Беренсона, скориставшись контактним номером із теки Алісії. Пролунало кілька гудків, і мені відповіли.

— Офіс Елліота, Барроу і Беренсона, — промовила секретарка застудженим голосом.

— Містера Беренсона, будь ласка.

— Чи можу я поцікавитися, хто телефонує?

— Мене звати Тео Фабер. Я психотерапевт у лікарні «Ґроу». Скажіть, будь ласка, чи можна поговорити з містером Беренсоном про його невістку?

Зависла пауза, і потім секретарка відповіла:

— О, зрозуміло. Що ж, містера Беренсона не буде в офісі решту тижня. Він у Единбурзі відвідує клієнта. Якщо ви залишите свій номер, я перекажу йому після повернення, щоб він вам передзвонив.

Я дав їй свій номер і поклав слухавку.

Потім я набрав наступний номер у теці — тітки Алісії, Лідії Роуз. Цього разу відповіли після першого ж гудка. Літня жінка була захекана, її голос здавався роздратованим.

— Слухаю. Хто це?

— Це місіс Роуз?

— Хто ви?

— Я телефоную з приводу вашої племінниці, Алісії Беренсон. Я психотерапевт з…

— Пішов ти, — сказала вона і поклала слухавку.

Я насупився.

Поганий початок.

 

9

 

Я відчайдушно хотів палити. Вийшовши з «Ґроу», пошукав у кишенях пальто сигарети, але їх там не було.

— Щось шукаєте?

Я обернувся — просто за моєю спиною стояв Юрій. Я не чув, як він підходив, і трохи злякався, побачивши його так близько.

— Я знайшов їх на сестринському посту, — сказав він, вишкірюючись і простягаючи мені пачку сигарет. — Певно, випали з вашої кишені.

— Дякую.

Я взяв сигарети і запалив одну. Потім запропонував Юрію, але він похитав головою.

— Не палю. Принаймні не сигарети. — Він зареготав. — У вас такий вигляд, ніби вам потрібно випити. Ходімо, пригощу вас пивом.

Я завагався. Інстинктивно мені хотілося відмовитись — я ніколи не був одним із тих, хто тусується з колегами по роботі. Я сумнівався, що у нас із Юрієм було багато спільного. Але він, імовірно, знав Алісію краще за всіх у «Ґроу», і його знання могли виявитися корисними.

— Звісно, — відповів я. — Чому б і ні?

Ми зайшли у поблизький паб «Зарізане ягня». Темний і похмурий, паб переживав не найкращі часи. Кілька літніх чоловіків дрімали над своїми напівдопитими кухлями. Юрій купив нам два пива, і ми сіли за столик у кутку.

Чоловік зробив довгий ковток пива і витер рота.

— Ну, — сказав він, — розкажи мені про Алісію.

— Алісію?