Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У теці найближчою родичкою Алісії була вказана її тітка, Лідія Роуз, яка виховувала дівчинку після загибелі матері у автомобільній аварії. Алісія тоді була з мамою, але вижила. Напевно, ця травма дуже вплинула на дівчинку. Я сподівався, що Лідія зможе мені про це розповісти.
Єдиною іншою контактною особою був адвокат Алісії, Макс Беренсон, брат Ґебріела Беренсона. Отже, він був обізнаний у інтимних подробицях їхнього шлюбу. Розповість мені про них Макс Беренсон чи ні — це вже інша справа. Наближення до членів родини Алісії за власною ініціативою було щонайменше неправомірною дією. Я відчував, що Діомед цього не схвалить. Якщо є ймовірність, що він відмовить, то краще не питати у нього дозволу, вирішив я.
Озираючись назад, можу сказати, що це був мій перший професійний проступок у розгляді справи Алісії — через це пізніше стався прикрий епізод. Я мав би зупинитися на цьому. Та навіть тоді вже було пізно зупинятися. Здається, мою долю було вирішено наперед — як у грецькій трагедії.
Я взяв телефон і зателефонував до офісу Макса Беренсона, скориставшись контактним номером із теки Алісії. Пролунало кілька гудків, і мені відповіли.
— Офіс Елліота, Барроу і Беренсона, — промовила секретарка застудженим голосом.
— Містера Беренсона, будь ласка.
— Чи можу я поцікавитися, хто телефонує?
— Мене звати Тео Фабер. Я психотерапевт у лікарні «Ґроу». Скажіть, будь ласка, чи можна поговорити з містером Беренсоном про його невістку?
Зависла пауза, і потім секретарка відповіла:
— О, зрозуміло. Що ж, містера Беренсона не буде в офісі решту тижня. Він у Единбурзі відвідує клієнта. Якщо ви залишите свій номер, я перекажу йому після повернення, щоб він вам передзвонив.
Я дав їй свій номер і поклав слухавку.
Потім я набрав наступний номер у теці — тітки Алісії, Лідії Роуз. Цього разу відповіли після першого ж гудка. Літня жінка була захекана, її голос здавався роздратованим.
— Слухаю. Хто це?
— Це місіс Роуз?
— Хто ви?
— Я телефоную з приводу вашої племінниці, Алісії Беренсон. Я психотерапевт з…
— Пішов ти, — сказала вона і поклала слухавку.
Я насупився.
Поганий початок.
9
Я відчайдушно хотів палити. Вийшовши з «Ґроу», пошукав у кишенях пальто сигарети, але їх там не було.
— Щось шукаєте?
Я обернувся — просто за моєю спиною стояв Юрій. Я не чув, як він підходив, і трохи злякався, побачивши його так близько.
— Я знайшов їх на сестринському посту, — сказав він, вишкірюючись і простягаючи мені пачку сигарет. — Певно, випали з вашої кишені.
— Дякую.
Я взяв сигарети і запалив одну. Потім запропонував Юрію, але він похитав головою.
— Не палю. Принаймні не сигарети. — Він зареготав. — У вас такий вигляд, ніби вам потрібно випити. Ходімо, пригощу вас пивом.
Я завагався. Інстинктивно мені хотілося відмовитись — я ніколи не був одним із тих, хто тусується з колегами по роботі. Я сумнівався, що у нас із Юрієм було багато спільного. Але він, імовірно, знав Алісію краще за всіх у «Ґроу», і його знання могли виявитися корисними.
— Звісно, — відповів я. — Чому б і ні?
Ми зайшли у поблизький паб «Зарізане ягня». Темний і похмурий, паб переживав не найкращі часи. Кілька літніх чоловіків дрімали над своїми напівдопитими кухлями. Юрій купив нам два пива, і ми сіли за столик у кутку.
Чоловік зробив довгий ковток пива і витер рота.
— Ну, — сказав він, — розкажи мені про Алісію.
— Алісію?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес», після закриття браузера.