Лія Тан - Подвійні паралелі , Лія Тан

В цей момент я чую, як поскрипує диван. Видно не сподобалося султану висловлювання завідувачки. Та я не зважаю, продовжую свій допит.

—      Що ж сталося після приїзду Сафіна?

—      Та особливо нічого, — здавлено промовляє жінка. — Навпаки, дух султана зник. Його майже місяць ніхто не бачив. Та після того, як зник цей бізнесмен, у фортеці почало робитися щось незрозуміле. Жебрак не ховався від нас. Він постійно зрання до вечора стояв на мосту, наче когось виглядав. А над вечір повертався у мури фортеці, і гасав вітром довгими коридорами, тунелями й підземеллям. Він трощив все довкола. Перший місяць ми думали, що фортецю доведеться зачинити. Добре, що то саме зима була, і туристів було не багато. Бо майже кожного ранку у фортеці доводилося наводити порядок.

—      То чому ви не спитали, що потрібно султану? — здивовано цікавлюся я.

—      Ми могли тільки бачити його, — зітхає жінка. — А коли хтось наближався до нього він зникав утворюючи вітер. З цього ми зрозуміли, що султан сердиться. Тому спробувавши кілька разів, ми більше не займали його. — Жінка примружившись дивиться на мене. — А ви бачили султана?

—      Я бачила жебрака, — відповідаю, і одразу ж відчуваю, як мене охоплює льодяний холод. Я нервово облизую губи, і розумію, що султану не подобається моя відповідь.

—      Дивно! — дивується жінка, — ти така вродлива... Невже султан втратив цікавість до дівчат?!!

Після цих слів зі столу завідувачки злітає стіс тек, голосно розлетівшись по дерев’яній підлозі кабінету. Алефтина дивиться, то на мене, то на теки, і налякано констатує.

—      Схоже ми тут не одні.

Я ж мовчу. Тепер боюся будь-що сказати, аби не розізлити султана.

Алефтина зітхає, й надто серйозно промовляє.

—      Отже, Цвітано, з усього, що сталося цієї ночі...

—      А, що сталося? — одразу напружуюся я, і перебиваю жінку.

Таксист мені нічого не розповідав. Чи може він був іще не в курсі?

Тим часом завідувачка починає розповідати.

—      Цієї ночі мені зателефонувала охорона, і повідомила, що у фортеці пожежа. Полум’я таке, що все згорить за годину. — жінка важко зітхає, й втомлено продовжує. — Я викликала пожежну службу, та й сама приїхала. Адже полум’я бачило пів міста. І я бачила той вогонь, і пожежники. Навіть коли доїжджали до фортеці, полум’я здіймалося високо в небо. Коли увійшли у внутрішній двір, тут було темно і тихо, і звісно нічого не горіло.

Тепер нервово ковтаю я, і напружено питаю.

—      Тоді, що це було?

—      Скидається на те, що це султан так мстить мені, за те, що не дозволила тобі досліджувати фортецю. — жінка важко зітхає, й додає. — З усього я зробила висновки, що султан Махмед IV, чекав тебе. Я не знаю, для чого і навіщо, але ти йому потрібна. — Жінка вкотре важко зітхає, з мить мовчить, а тоді без емоцій продовжує. — Тому, Цвітано, роби, що хотіла. Досліджуй, що треба. Я готова до діалогу. Питай, що хочеш знати, і кажи які двері потрібно відчинити... — жінка на мить опускає повіки, а тоді глянувши на мене продовжує. — Я і колектив, все зробимо. Бо хтось мусить приборкати цього норовливого султана, та задовольнити його потреби. Іще, дитино, будь обережною. Сафін зник, а він схоже теж мав намір допомогти султану. — управителька кілька хвилин дивиться на мене, а тоді просить. — Але, дитино, якщо щось знайдеш незвичне... Ти можеш не розповідати нам, тоді молю не розповідай цього нікому.

Я згідно киваю головою. Мене це напружує, та я хочу спробувати розплутати цей таємничий клубок. І впевнена, султан мені допоможе.