Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Арій затремтів.

- Але… я програв. Він завжди був сильнішим…

Генрі нахилився ближче, його голос став крижаним:

- Я подбаю про те, щоб всі дізналися, яким жалюгідним ти виглядав у свою останню годину.

Арій більше не говорив. Він лише дивився на вампіра своїм останнім вцілілим оком.

- Але знаєш, - Генрі підвівся, - ти отримав те, на що заслужив. Сподіваюся, тобі сподобається вічність у вигляді купки кісток.

- Нам час іти, - пролунав за спиною сильний голос.

Генрі злегка посміхнувся і, не обертаючись, кивнув:

- Звісно, Мартіне.

Лютом глянув на останки Арія. Його погляд був холодним, без натяку на співчуття. Він не виглядав людиною в ту мить. Більше скидався на караючого янгола.

Чарівники, що нарешті дісталися вершини, ніби за командою стали колом поруч із Мартіном. Вони мовчали, зосереджені, але чули кожне слово Генрі. І знали, що треба зробити.

- Темрява зрікається тебе, Арію Картер, - твердо промовив Лютом.

- Світло зрікається тебе, Арію Картер, - підхопив Халден.

- Світ Тіней зрікається тебе, Арію Картер, - завершив Бартон.

Скелет завмер, він більше не ворушився. Генрі з полегшенням видихнув, але його увага миттєво переключилася на темряву, що огортала гору.

З тіні виринули знайомі обличчя – Клара ДеВір, Міранда Адлер і, на подив вампіра, лич, Езра Гольт. Спершу повітря наповнилося ароматами тліну і розкладення. Темна енергія вирувала навколо, змішуючись з тінями, і тоді з неї виплив високий, сухий силует у чорних ризах. Генрі примружив очі, відмітивши появу створіння Темряви на боці відьом.

- Ви запізнилися, - промовив вампір з єхидною посмішкою. - Ваш ватажок уже отримав по заслузі.

Мартін зробив крок уперед, ставши між прибулими та своїми людьми. Його кам’яні пальці стиснулися в кулаки, а погляд холодно звернувся до Езри.

- Ви робите величезну помилку, - сказав горгул рівним голосом. - Зупиніться зараз, і ми знайдемо спосіб вирішити це без кровопролиття.

Клара ДеВір лише глузливо усміхнулася. Вона не ворухнулася, але в повітрі навколо її пальців заблищали темні блискавиці, пульсуючи руйнівною магією. Сріблясте волосся сколихнулося від хвилі енергії і вона зробила крок вперед.

- Домовитися? Я так не думаю, - вона злобно шипіла. - Колтон теж хотів домовитися, але зазнав поразки! Зрадник!

Очі лича замерехтіли холодним блакитним вогнем, а кістляві руки смикнулися в напрямку Мартіна.

- Дурні… - прошепотів лич голосом, схожим на розбитий дзвін. - Ви думаєте, що можете зупинити неминуче?

Він зробив короткий жест, і з його долонь вирвалися два згустки некротичної енергії, що з шаленою швидкістю рвонулися вперед.

Мартін встиг відхилитися, але Бартону довелося звести бар’єр, а Халден різко відступив, уникаючи смертельного удару.

За знаком ДеВір Міранда Адлер підняла руки, і густий туман розлився по скелі, огорнувши всіх і все куди бачило око.

- Ми не дамо вам так просто перемогти, - холодно мовила незрима ДеВір. Вампір все одно чув биття сердець кожного, хто мав їх, але не був певен щодо лича.

Міранда Адлер дихала часто, нерівно. Генрі відмітив панічні нотки в голосі чарівниці.

- Клара, можливо, ще не пізно… - почала вона, але ДеВір не слухала.

- Зосередься, Мірандо! Ми повинні добити їх, - різко кинула Клара, знову випускаючи блискавки в бік Мартіна.

Генрі вирішив не чекати і рвонув вперед. Він відчував вирування енергії, схожої на його власну і націлився на епіцентр.

З’явившись за спиною Езри, він вихопив кинджал і спрямував його в бік лича. Але перш ніж лезо торкнулося мертвої плоті, повітря різко змінилося.

Міранда, стоячи неподалік, підняла руку, і з її пальців вирвався потік чистої світлої магії.

- Відійди! - різко кинула вона.

Хвиля світлої енергії відкинула Генрі назад, змусивши його приземлитися за кілька метрів від лича. Вампір зашипів від болю, зі злістю зціпивши зуби поки регенував. За мить Генрі вже схопився на ноги, прагнучі крові, але щось його зупинило. 

В очах Міранди Адлер було щось схоже на вагання. Але часу на це не залишалося.

Езра, скориставшись моментом, випустив нову хвилю некротичної енергії, трохи не збивши Генрі з ніг. 

Міранда Адлер в шоці відступила, намагаючись вимовити закляття, але в останню мить перед нею з туману з’явилися дві фігури. Каліхор. І Арій Картер.

Очі Міранди розширилися від шоку.

- Ви… це неможливо…

Але її вагання тривало лише мить. І цього вистачило.

Їх риси обличчя раптово почали змінюватися - бороди зникли, очі вицвіли, постать стала м’язистішою. Перед ними стояли Гідеон і Гелла. За ними ступав Лерой. Без своїх окулярів він виглядав сліпим, але він точно знав куди йому йти.