Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

удалося примиритися з тим, що вона поки що належить Цикалазаде-паші. Кат вирішила більше не опиратися йому. Її мета полягала в тому, щоб повернутися до свого чоловіка, в Італію, а щоб це зробити, вона має дістати можливість поговорити з родиною Кіра в Константинополі. А такий привілей можна мати, лише здобувши довіру; довіряти ж їй почнуть тільки тоді, коли переконаються, що Інчилі примирилася зі своєю долею.

Навіть віддана їй Сьюзен не має здогадуватися про ці її думки. Цю таємницю вона триматиме в собі, доки не втілить усі свої наміри.

Аж ось до неї долинув Гаммідів голос, і Катріона здригнулася, відчувши докір сумління.

— Про що думаєш, моя красуне? Забагато думок не йде на користь жінці.

Вона засміялася.

— Слушне зауваження, Гамміде, але, гадаю, ти схвалив би мої думки. Я міркувала про те, що ти мені казав. Хоча й нелегко це буде, я вирішила спробувати прийняти свою долю. Зрештою, доля ця не така вже й страшна. Хтозна, чи не покохаю я згодом мого господаря Цикалазаде. Як думаєш, мені це вдасться, Гамміде? Здається, я таки справді трохи подобаюся візирові.

Гаммід ледве міг стримати піднесення й хвилювання. Вона влучила найкращий час, щоб обрати таке рішення.

— Я можу, — мовив він, ретельно добираючи слова, — трохи притишити твою тривогу, якщо ти дозволиш мені. Довіришся?

— Я спробую, але що ти надумав робити?

— Це старовинний спосіб розслаблення та навіювання, що зветься гіпнозом. Я введу тебе в стан трансу й навіюватиму тобі певні думки. Коли ти прокинешся, то простіше сприйматимеш своє становище. Однак нічого не бійся, бо, якщо ти не бажатимеш дослухатися до того, що я говоритиму, гіпноз не подіє. Твоє власне щире бажання — найкращий помічник у цьому.

— Я довірюся тобі, Гамміде, — мовила вона. — Я готова.

Євнух зняв золотий ланцюжок із маленькою діамантовою краплею ЗІ своєї шиї.

— Дивися на цю краплю, Інчилі, — він почав повільно розхитувати її перед очима Кат. — Хіба не прекрасно грає вона всіма кольорами веселки? — Його голос був заспокійливий і доброзичливий. Кат відчула, як її огортає хвиля солодкого тепла. — Ти маєш зосередитися на краплі, дитя моє, і невдовзі почнеш розслаблятися.

Кулон поволі розхитувався, і Кат відчула, як її тіло розслаблюється, а повіки важчають і очі потроху заплющуються.

— Ти спиш, Інчилі?

— Так, Гамміде.

Євнух витяг шпильку зі своїх шат, і, піднявши Катріонину ногу, швидко вколов ніжну шкіру на підошві. Вона не відсмикнула ноги й не зойкнула, тож він переконався, що жінка справді заглибилась у транс.

— Ти готова підкорятися Цикалазаде-паші як своєму власникові та господареві?

— Так, Гамміде. Я робитиму все, щоб давати йому радість.

— Я щасливий за тебе, Інчилі, і хочу, щоб ти була щаслива. Ти маєш лише слухати, що говорить твоє тіло, красуне моя. Нехай твоє прекрасне тіло керує твоїм швидким розумом. Господар Цикалазаде глибоко закоханий у тебе. Ти зачарувала його так, як ніколи не зачаровувала жодна інша жінка. Ти подаруєш йому це задоволення — відчувати, що він задовольняє тебе?

Якусь мить вона мовчала, ніби намагалась опанувати власні почуття, а потім її м’який голос мовив:

— Так, Гамміде, я віддамся господареві Цикалазаде.

Євнух задоволено всміхнувся.

— Дякую, серденько. Я радий за вас, адже ви удвох будете дуже щасливі. І ще одне. Не кажи візирові про цю нашу розмову.

— Не казатиму.

— Дуже добре, Інчилі. На рахунок «три» ти прокинешся, сповнена сил і готова провести ніч, задовольняючи свого господаря. Один… два… три.

Кат розплющила очі.

— Дивовижно! — мовила вона. — Я спала, а проте чудово чула тебе, і тепер мені значно спокійніше, Гамміде. Дякую.

Євнух знов усміхнувся.

— Ти готова зараз їхати до візира?

— Так.

— І сьогодні я знову захоплююся твоїм вбранням.

Тут усміхнулася вже Катріона. їй подобалося носити цей розкішний одяг наділеної привілеями жінки, і вона дуже багато уваги приділяла своєму вигляду. Сьогодні Інчилі вбралася у світло-рожевий шовк, оздоблений срібними нитками. Серпанкова блуза була трояндового кольору, жакетка облямована сріблом із лазуровими вкрапленнями. На поясі, як і на пантофлях, чергувалися срібні та бірюзові смуги. На руках малися срібні браслети, а у вухах — великі сережки, вирізьблені з бірюзи.

Сьюзен по-новому уклала волосся Кат. Зачесані назад і вгору пасма медового кольору були сплетені в одну товсту косу з бірюзовими стрічками та ниткою крихітних перлин. Її гоже личко Гаммід закрив рожевим серпанком.

Вона зручно влаштувалася в паланкіні й мало не підстрибувала з нетерплячки, чекаючи свого виходу. Носії швидко пройшли коридорами гарему, через сад і донесли її до мармурового причалу, де чекав візирів човен.

Це було витончене судно, повністю позолочене, з червоними лискучими візерунками на боках. Укриті фініфтю світло-сині весла чергувалися зі срібними, а раби на веслах буди всі чорні, мов вугілля. Ті, що гребли срібними веслами, були вбрані в сині атласні шаровари, оздоблені срібними стрічками. На тих, що гребли синіми, були сріблясті шаровари з блакитним оздобленням. Тент на човні, розмальований смугами червоного, золотавого, блакитного та сріблястого відтінків, підпирався чотирма позолоченими стовпами з вирізьбленими на них квітами й листям. Обабіч нього звисали шовкові серпанкові фіранки, червоні й золотаві, а за палубу правив настил із полірованого рожевого дерева. Під тентом лежала величезна купа різнокольорових подушок, на яких чекав Цикалазаде-паша.

Гаммід обережно провів Катріону за руку з паланкіна на човен. Вона зручно лягла на бік поруч із визиром і, звівши на нього очі, проказала тихим пристрасним голосом:

— Добрий вечір, мій господарю.

Обличчя паші освітила усмішка.

— Доброго здоров’я, Інчилі.

Озирнувшись до головного весляра, Цика кивнув. Човен повільно відплив від узбережжя й рушив прямо в Босфор, у напрямку до Чорного моря. Сонце ще не сіло, і Катріона бачила по-літньому зелені пагорби, що збігали до води. Небо за ними сяяло рожевими, золотими, ліловими, кораловими та глибокими бузковими барвами на синьому тлі.

Кат глибоко вдихнула, і візир засміявся.

— Кохана моя, тільки не кажи, що повітря за мурами мого саду пахне краще.

— Це запах свободи, мій господарю.

Він стурбовано поглянув на неї, а потім тихо мовив:

— Не треба так побиватися, моя прекрасна полонена голубко. Сьогодні я змінив твоє невисоке положення. Моя дружина Латіфа-султан — оттоманська принцеса, і мені дозволено брати інших дружин лише з її дозволу.

— Я гадала, чоловікам-мусульманам можна мати чотирьох дружин.

— Усім, крім тих, хто побрався з принцесами найвищого походження. Проте сьогодні з дозволу Латіфи я взяв тебе за свою другу дружину. — Її очі розширилися. Задоволений, він провадив далі: — Розумію, тобі цікаво, як це можливо. За мусульманським законом не обов’язково було повідомляти