Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

і гострий, і Кат закричала від нестямного захвату, із соромом благаючи коханця не зупинятися.

Але й Цикалазаде ніколи в житті так не бажав подовжити свою насолоду. Ця жінка розпалювала в ньому полум’я жаги, незрівняне ні з чим, що йому доводилося відчувати раніше. Його кипуче сім’я бурхливо вливалося в неї, і коханка голосила від задоволення.

А потім вона знову плакала в його обіймах, змочуючи сльозами волосся чоловічих грудей. Візир міцно пригортав чужоземку до себе, рукою пестив золотаві кучері, словами заспокоював її. На якусь мить він зрозумів, як щемить її душа, бо усвідомив, що, якби сам утратив Інчилі, його життя втратило б сенс. Він, Цикалазаде-паша, великий візир султана Мухаммеда III, потрапив у шовкові тенета цієї прекрасної непокірливої рабині. Оце так іронія долі!

Плач поступово стих, і Цикалазаде заснув, обіймаючи її. Аж раптом, прокинувшись серед ночі, він відчув, що Інчилі не спить.

— Гаммід каже, — тихо мовив він, — що ти почуваєшся ув’язненою. Чи не хотіла б ти виїхати зі мною завтра ввечері? Буде повний місяць, а в мене є на Босфорі невеликий острів. Там стоїть маленька альтанка, і дах у ній відкритий небу. Завтра вночі я відвезу тебе туди, і ми зможемо кохатися під зоряним склепінням.

Цикалазаде відчув її трепет і, повернувшись, обійняв Кат руками. Вуста його були ніжні, ніжним було й усе його тіло. Він знов оволодів нею, діставши втіху від її тихого стогону покори. Цього разу вона не плакала, а потім навіть лагідно пригорнулася до нього.

На щастя, наступного дня візир не мав ніяких державних справ, інакше важко йому було б думати про щось іще, крім Інчилі. Рано-вранці він обговорив зі своїм управителем приготування до вечора, а ближче до полудня пішов побалакати з дружиною.

Латіфа-султан була правнучкою Селіма І та онукою неповнорідної сестри Сулеймана Пишного. Ця красуня успадкувала яскраву зовнішність своєї прабабусі Фірузі Кадін і ласкаву вдачу бабусі Ґузель-султан. Її довге волосся мало сріблясто-білий колір, а очі — лазурово-блакитний. Принцесу віддали заміж за Цикалазаде-пашу, ще коли вона була зовсім дівчинкою, і діти їхні вже виросли та роз’їхалися. Вона жила тихим життям з усіма вигодами, у дружбі зі своїм чоловіком. Одну ніч на тиждень, щоп’ятниці, візир проводив у її ліжку, але зазвичай вони просто спали, бо дружину не надто цікавили любощі. У нього був гарем, що задовольняв усі чуттєві запити паші, а Латіфа вже виконала свій обов’язок, народивши йому дітей, тож він із повагою ставився до її стриманості.

Цього чудового ранку вони з дружиною сиділи в невеличкій альтанці над водою. Паша здавався дещо виснаженим, і вона подумала, що вік, очевидячки, дає про себе знати.

— За всі ці роки, що ми прожили разом, я ніколи не просив про жодну послугу, — сказав він.

Латіфа всміхнулася.

— Тобі, либонь, потрібна якась дуже велика послуга, якщо нагадуєш мені про таке.

— Як оттоманська принцеса, ти не мала боятися, що в мене з’явиться ще одна дружина, хіба що за твоєю згодою. Досі мені навіть на думку не спадало взяти ще одну дружину.

— Це та нова невільниця Інчилі, — спокійно мовила Латіфа. — Тобі не досить володіти її тілом?

— Ні, — тихо відповів він. — Я хочу більшого, і я не вірю, що вона віддасться мені, доки не стане моєю дружиною.

— Це вона так сказала?

— Вона не знає наших звичаїв. Навряд чи їй може спасти на думку, що я захочу взяти її за дружину. Вона, Латіфо, має тобі сподобатися.

— Гаммід мене теж у цьому переконує, — сухо відповіла жінка. А тоді, пильно придивившись до паші, додала: — Я не можу повірити власним очам, але, здається, ти закохався. Чи можливо таке, щоб після всіх цих років великий Цикалазаде-паша справді закохався у звичайнісіньку жінку? Ти насправді в полоні цієї ніжної пристрасті?

— Не кепкуй із мене, Латіфо, — жорстко відповів він.

— О, мій найдорожчий Цико, я анітрохи не кепкую! Повір мені! Але ти завжди так пишався, як чудово вмієш відмежовуватися від власних почуттів. Тепер же я бачу перед собою геть іншого чоловіка. Дуже добре, мій господарю. Гаммід обіцяє, що я не сидітиму забутою в затінку твого нового кохання, тож даю тобі дозвіл узяти Інчилі за другу дружину. І коли ж відбудеться ця радісна подія?

— Сьогодні, трохи згодом, перед тим як я поїду з нею на острів Тисячі квітів.

— Так хутко, мій господарю?

— Я маю стерти те минуле, за яке вона так уперто чіпляється. Ставши моєю дружиною, вона почне потроху втихомирюватися. — Він опустився навколішки і, узявши руку Латіфи, ніжно її поцілував. — Дякую тобі, моя ласкава голубонько. Ти завжди розуміла мене краще за всіх інших жінок.

Латіфа дивилася, як він іде садом, і її вкрила хвиля жалю. Вона ще не бачилася з жінкою, яку звали Інчилі, а проте відчувала, що бажати заволодіти тією красунею — це все одно що бажати дістати місяць із неба. А таке бажання нізащо не вдасться втілити.

Розділ 51

— Ти маєш стати мусульманкою, Інчилі, — тихо мовив Гаммід.

Зелені очі Кат розширилися.

— Нізащо! — відрубала вона.

— Не роби дурниць, моя красуне, — дорікнув євнух. — Це ж лише про людське око. Шість разів на день ти маєш ставати на коліна обличчям до Мекки й молитися. А хто, крім Бога, знатиме, що насправді в тебе в серці?

Кат на мить замислилася. Його слова здавалися слушними, і, поза всяким сумнівом, її прабабуся думала так само: не могла ж бо вона стати улюбленою дружиною султана, офіційно залишившись християнкою. До того ж головне — вижити і втекти.

— Гаразд, — відповіла вона Гаммідові, — я зроблю, як ви просите.

Одразу по обіді її омили в особливій купелі очищення й повели до жіночої мечеті біля візирового палацу, де Кат машинально відповіла на запитання, які ставив їй старий муедзин. Надвечір вона вже офіційно вважалася Магометовою послідовницею.

А от про що Катріона наразі не знала, то це про те, що, як тільки вона повернулася до палацу Цикалазаде, візир підписав наказ, згідно з яким нова наложниця стала його другою дружиною. За мусульманськими законами не обов'язково було ані питати її згоди, ані навіть повідомляти їй про це. Потрібен був лише дозвіл від законного опікуна обраниці. Цим опікуном був Гаммід, що дістав як подарунок на весілля купу золота.

Коли настав вечір, Кат нетерпляче чекала на паланкін, у якому її мали віднести до візирового човна. Невеличка прогулянка вдень розбурхала жагу до свободи, і їй навіть