Julia Shperova - Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova

- Довго ще до моста? - задихаючись спитав я, щойно ми зупинился у крихітному провулку вби віддихатися.

Гем озирався навколо і відповів не одразу: 

- Не дуже. Але попереду проблема. 

Я хотів спитати яка саме, коли відчув його. Цей задушливий холод, що пробирав до кісток, що обпалював легені й морозив очі, з яких одразу ж полилися сльози. 

Я тільки міцніше стиснув списа, на якусь мить пригадавши, що батьків арбалет теж залишився десь там, у казнях лорда Лірхельма. Що саме робити зі списом, аніж як намагатися проштрикнути ним Ніама, я не знав, тому відкинув списа у бік, аби не заважав. 

- Тобі це не зійде з рук, хлопче. Віддай мені перлину. 

Я не ворухнувся. А перші хвилі шаленого моря вже дісталися міста позади нас. Зі всіх боків доносилися крики й плач під ревіння наближавшихся хвиль.

- Я не повторюватиму двічі.

- Вже повторив, - зауважив Гем, який вийшов уперед й майже закрив мене від Ніама. У грудях щось запалало, стало так гаряче, що навіть люта холоднеча трохи відступила. - Я теж скажу тобі тільки раз, дай нам пройти. 

Велетень ніяк не зреагував на те. Він наче завмер, а навколо нього здіймалася завія, що дуже швидко набрала обертів й націлилася на нас. Разом із нею, з землі піднялися крижані уламки, бурульки, каміння й все це неслося на нас з жахливою швидкістю. 

Подумки я розпрощався з білим світом. Проте минав час, а я якимось ще чином все ще був живим. Я підняв погляд й побачив, як ледь притомний Родосвіт встромив ворожбицького списа у кригу прямо перед собою і від того завібрувала земля й все що неслося на нас, весь той лід впав додолу. Брат тримався за той спис з останніх сил. Рука сама смикнулася до нього, але він стояв задалеко від мене. 

- Ти більше не зашкодиш нам! - рикнув Родосвіт на вернигору, що був вдесятеро більшим за нього.

Ніам так не вважав:

- Це працює на обидві боки, - зауважив він терпляче. - Тепер ви так само безпорадні. Ви тепер теж без магії.

Ніам витягнув з піхв меча, що був більшим за мене, й направив у наш бік.

Гем у відповідь теж озброївся; його меч альві спалахнув блакитними іскрами, щойно ельф здійняв його, а мені залишилося стояти голіруч, стискаючи кулаки. 

- У жодному разі, не витягайте того списа з землі. Він нас знищить, оком не кліпнете, - прошепотів Гем до мене одними губами. 

Я кивнув, й кинув погляд на брата. Той тримався за спис, як потопаючий за весло, наче відчуваючи, що йому доведеться боротися за кожен вдих, як за останню нитку життя.

- А ти?

- А я дам відсіч цьому клятому виродку, що отруїв мій дім.

- Ні за що! - заперечив я.

- Просто, не лізь. Я зможу.

І він зосередився на велетні:

- Це ж ти отруїв мого батька. Розповідями про те, як Едасу мають завоювати континент, з твоєю, звичайно, допомогою. Чи все було не так? 

- Твій батько хоче повернути собі своє. І він має на це право.

Гем покачав головою і зробив крок у бік:

- Едасу ніколи не мали владу на цілому континенті, це чергова побрехенька, аби підіграти батьковому его. Може, він й хотів повернути собі Далва, наш колишній дім, але це ти вмовив його на захоплення континенту. Нащо?

Ніам крокував півколом, відзеркалюючи рухи ворона. І не поспішав відповідати.

- Думаєш, без мене ним легше буде маніпулювати? 

Холодні хвилі за моєю спиною вже кидалися на скалисте узбережжя. Запах солоної води став сильнішим, ближчим. Але в мене не було сил й хоробрості обернутися.

Замість відповіді  Ніам зробив незвично швидкий для такого велетня крок уперед і мечі вмить схрестили леза. Скрегіт металу о метал задзвонив у вухах, і Гем повернув руків’я у руці змінюючи позицію; лікоть злетів уверх, мить, і удар полетів у Ніама. Проте, й того було не так лего дістати. 

До мене вже долетіли перші бризки наближаючогося шторму, а супротивники ще тільки примірювалися, робили короткі випади й поверталися на звичне півколо. 

- Тягнеш час, пташко. Гадаєш, хвиля врятує тебе від мене? - раптом спитав Ніам, ворон й бровою не звів. Він наче й не помічав тієї небезпеки.

Бліки металу та стук мечів що зіткнулися, ось що наповнило повітря у наступну мить. Я ж не відчував власного тіла, його наче проштрикнуло напругою від списа, що все ще вібрував, встромлений у лід під нашими ногами. Але як би мене не мутило від того дзичання повітря, від тієї сили, що зв’язала мою магію, я не міг відвести очей від двох тіл, що рухалися в такт вітру, вплітаючись у смертельний танок. 

Гем бився добре, відбивав усі удари, навіть коли Ніам зробив оманливий оберт і трохи не поцілив у ворона з боку, намагаючись проштрикнути тому ребра і дістатися серця. Воїн альві ледь встиг розкусити цей випад. Але, не побачив, що в іншій руці Ніам стискав тонкого кинджала. Один рух і тонке, гостре лезо війшло у горло ворона і занурилося у тіло до самого руків’я.

Гем відкрив рота, намагаючись щось сказати і страшний булькаючий звук долунав до нас. Темна, блакитна кров з’явилася на його губах, він зробив шаткий крок назад, не намагаючись витягти кинджала з власної шиї, і знову здійняв меча. Але за мить той випав з руки. Ворон впав на коліна, по білій кризі розливалася його кров.