Julia Shperova - Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova

Я підскочив до ворона, незважаючи на близькість до Ніама, незважаючи на шторм і на те, що кудись зникло все повітря. Схопив Гема за плече і тремтячими руками допоміг йому лягти.

- Геме, ні! Що мені робити?! Що робити?! Як зупинити цю кров?!

- Вони не мають знайти інші сльози. Сльози Матері. Не мають.

- Що? Що ти кажеш?

Гемів погляд розфокусувався. Він лише дивно й втомленно пробулькотів у відповідь:

- Мого брата звали Е’йм. Пам’ятай його ім’я.

І його очі завмерли назавжди. Я не міг в це повірити. Чомусь стало важко дихати, а вогонь в грудях став важчим, гарячішим. Нестерпним. Звідкись повіяло димом, а мені стало так жарко, що на мить у голові промайнула думка: чому ж навколо не танув лід?

Погляд сам знайшов Ніама і я заволав:

- Заради чого це все?! Нащо?! Для чого всі ці смерті?

Наподив, велетень відповів мені спокійно, не зводячи з мене погляду:

- Я очищаю землю від таких як ви. Слабких, негідних, зрадливих й нікчемних.

- Негідних?! Негідних чого? 

- Любовi Матері й Батька. Місця у всесвіті. Самого життя. Ви, крихітні прожери, захоплюєте все, що бачите. Все, до чого можете дотягнутися своїми брудними пальцями. Ви захопили мій дім і ви відповісте за це.

- Континент ніколи не був твоїм домом!

- Ви захопили не тільки землю, але й небо. Всі думки моїх батьків були завжди тільки з вами. Вас вони любили, вас пестили, вам допомагали. Змусили мене й моїх братів і сестру робити те саме, проте це вже не важливо. Більше не буде по вашому.  Я все виправлю. 

- Ти так нічого й не зрозумів. Батьки теж помиляються. Так, вони бажають нам кращого. Завжди. Але так само помиляються. 

- Що ти верзеш?

- Але вони не припиняють любити нас. Ніколи. 

- Ці балачки мене втомили. 

- Я ніколи не був для батька гідним. Мене не було достатньо для нього. Він гадав я нічого не зможу, нічого не досягну. І обрав для мене долю гіршу за будь-що. Він прирік мене не знати власного себе. Але волею випадку, я зміг змінити свій шлях. І знаю, він все одно любив мене. Незважаючи на те, що я накоїв, і на те, чого не зміг зробити. 

Велетень зробив крок уперед:

- Яка зворушлива історія, втім, мене це мало обходить. Дуже скоро, вам всім не буде куди йти, всю землю вкриє крига, і тоді тільки вона стане прекрасною.

- Цікаво, чи знає про це Лорд Лірхельм, - буркнув я, стис у долоні перлину й крикнув братові:

- Зараз!

Родосвіт вихопив списа з землі і я вимовив свою останню молитву: 

- Я дав тобі клятву, допоможи мені!

Чи то молитва допомогла, чи то перлина спрацювала, чи то була вся та вода з Озера, якою мене пихали, але щось змінилося. Стало так боляче, що мені  здалося навіть повітря заволало. Вогонь, що й так мерехтив у грудях, розрісся й заполонив кожну часточку мого тіла. 

Я не знав, чи то я кричав, чи то був Родосвіт. Чи всі люди на землі і на небі.

А потім, крізь страшний біль, я відчув їх. Гігантські крила виникли з-за плечей, з розгоном прокладаючи свій шлях через повітря. Очам стало важко дивитися, я замружився, й спромігся охопити себе руками. Але відразу ж сіпнувся, намацавши під пальцями луску там, де раніше була шкіра. Ще мить і я весь став наче закутий у тверду броню, й відчув як хвіст проковзувався позаду, додаючи вагу та рівновагу цьому новому становищу.

Я заричав! Який це був рик! Здригнулися гори, й навіть море, що насувалося й заливало берега Ашпілю, стривожено захвилювалося. Змах крил і цей набридливий велетень став наче маленька комашка для мене. Я ринувся на нього, намагаючись скинути його у воду, й втопити. 

Потужні крила з легкістю поралися з моїми бажаннями, лють бриніла й виривалася на волю страшним рокотом, я нісся на ворога, відчуваючи силу і свободу. Велетень ухилився від мого удару.

За моєю спиною наростало ричання хвиль, нескорена вода неслася прямо на нас. Я змахнув крилами, знову здійнявся у повітря і відкрив пащу, щоб заричати від нового болю, який розколов моє серце. Але звідти вихопилося полум’я. Воно байдуже тонуло у солоній воді.

Я заричав і в цьому було все. Біль за втраченим домом, за родиною. За батьком і за Смиреною. За Гемом. За Склавиною. Це був плач по мені.