Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

Глава 28

Цієї ж секунди, напевно, з самої темряви, до мене виринає мій персональний демон. З плоті й крові стоїть за крок від мене і пропалює пекельним  поглядом своїх демонічних очей.

– Стасе? - ледь чутно перебираю одними губами та ошелешено завмираю на місці.

– Ну, привіт моя дівчинко, — розтягнувши губи у до болю знайомій мені кривій посмішці хрипить чоловік. 

Цього не може бути? Стас Корецький, власною персоною стоїть переді мною. Як завжди неймовірно гарний та привабливий. Мабуть, це мені все сниться. 

Кліпнувши очима, ледь стримуюсь, щоб не вщипнути себе за лікоть. Настільки цей чоловік, що зараз нависає наді мною загрозливою темною горою, здається мені не реальним.

Задихнувшись від запаху його дорогих парфумів та оксамиту його голосу, що ніби огортає, відчуваю як шкірою біжать мурахи.

Ледь відійшовши від німого шоку, та зрозумівши нарешті що це не привид і не сон, різко смикаюсь убік, у відчайдушному пориві зачинити перед носом чоловіка двері. 

Бо це перше що приходить мені на думку. 

Але як тільки намагаюся це зробити, чоловік зі спритністю справжнього хижака випереджає мене, і в один блискавичний рух, опиняється у середині квартири.

– Арино, не треба лякатися я лише прийшов, щоб побачити тебе, та поговорити, – зачинивши за собою двері чоловік скидає своє пальто, та без дозволу проходить до вітальні.

– Про що ти хочеш розмовляти? – хрипко тягну, ошаліло спостерігаючи за діями чоловіка. 

– Про тебе. Про нас із тобою, — уважно обдивившись на всі боки, сідає на диван. 

– Якщо ти маєш на увазі наш з тобою договір, то він розірваний і я тобі вже не належу. - з викликом, із сумішшю страху та відчаю кидаю йому в обличчя. – І ніколи не належала.

— Значить, ось як ти живеш без мене Арино, — задумливо тягне, ігноруючи мій випад.

– Я чудово живу без тебе, Стасе, — сідаючи на крісло навпроти, ціджу крізь зуби. Та відчуваю, як з кожною секундою в тілі зростає напруга. Та не від страху, а від хвилювання, бо знову бачу його. Того хто незважаючи ні на що, і досі залишається у моєму серці. 

– А я так не вважаю, — кинувши в мій бік холодний погляд, спокійно заперечує чоловік. - Я весь цей час стежив за тобою, кошеня, — наче відром з холодною водою виплескує мені в обличчя. 

– Як? Навіщо? - розгублено видихаю, намагаючись в присутності Корецького тримати себе в руках і не видавати емоції, що вже поглинули мене при його появі.

– Я ж мав впевнитися що з тобою нічого поганого не трапиться? - хрипить у відповідь, мимохіть мазнувши по моєму ледь помітному під просторою нічною сорочкою, животу. 

Ой леле, невже і про вагітність щось знає?

Зіщулившись, несвідомо прикриваю живіт долонями. 

– Навіщо це тобі? - через кілька хвилин мовчання, нарешті наважуючись спитати. 

Піднявши погляд на чоловіка дивлюся на гарне мужнє обличчя, знайомі хижі риси. Ковзаю поглядом по щільно стиснутим чуттєвим губам, і зачепившись за чорну безодню його чарівних очей починаю плисти, ніби воскова свічка. Знову згоряючи в полум'ї його демонічного погляду. Кожною клітиною свого тіла, відчуваючи ту міць, що відходить від чоловіка. Ту сексуальну енергію, що знову розпалюється між нами електризуючи повітря довкола.

За той час, що я його не бачила, я вже й забула, як сильно він на мене впливає. Як божевільно мене до нього тягне неначе магнітом. 

Спогади про наші бурхливі ночі знову спалахують у підсвідомості. Породжуючи всередині мене вже знайому мені хворобливо-ноючу порожнечу. 

І ніби зачарована я сиджу навпроти цього чоловіка і пожираю його поглядом. Бог мій як же я сумувала…

Кидаю неусвідомлений погляд на жилясті міцні чоловічі руки й в ту ж мить спалахую від сорому. Бо одразу згадую як, і де він торкався ними мене, як згоряла до останку в полум'ї його дикої пристрасті. Як сходила з розуму і спрагла знову і знову бути ним підкореною. Падаючи у безодній вир шаленої, всепоглинущої насолоди та пороку.

— Тому, що ти моя. І ніхто не має права в мене тебе забирати. Навіть ти сама, — до хрускоту стиснувши кулаки, утробно гарчить чоловік.

– Твоя? — з кривою усмішкою пирхаю. – Тоді де ти був, весь цей час? Чому не врятував мене від Ємельянова? – раптом мені захотілося звинуватити його у всіх своїх нещастях разом, що звалилися на мене. Адже саме через його дію я тоді втекла від нього і мені довелося пережити весь той жах.

– Цього б не сталося, якби ти не втекла від мене, — з гіркотою в голосі, хрипить. Та вставши з дивана починає насуватися на мене.

– Я б може і не пішла від тебе, якби ти не трахався у мене на очах з рудими сучками! – вскакую з місця.

– По-перше, — гнівно блиснувши очима, і зробивши ще один крок до мене, промовляє. – Я ні з ким не трахався.

– Звичайно, бо не встиг, я ж завадила, — уїдливо шиплю.

– А по-друге, — не звертаючи уваги на мій випад, продовжує. - Вона сама на мене накинулася, то був ефект несподіванки.

– Та що ти кажеш?! - остаточно розпалююся. - Ти, здоровий мужик під два метри зросту, не зміг впоратися зі слабкою жінкою?

– Міг, але я ж кажу, я не сподівався що ти так все побачиш. Тому не вважав за потрібне щось робити, — хижо скалиться цей гад. – Все одно вона для мене нічого не значить. 

– Що? Та як ти смієш? – приголомшено видихаю, буквально задихнувшись від гніву. – Значіть як би я не зайшла, то ти б із нею … , - сама обриваю себе на півслові, бо не можу це промовити в голос

Мене раптом накриває такою злобою, що це повністю позбавляє мене можливості розумно міркувати. І я затьмарена пекучою образою на цього чоловіка, що наринула, кидаюся йому на зустріч, щоб дати нахабі ляпаса по пиці.

Але в останню хвилину, занесена рука застигає у повітрі. І коли я вже хочу відмовитись від цього необдуманого рішення мою кисть стискає в лещатах жорстких чоловічих пальців. Та несподівано для мене Стас моєю рукою сам, кілька разів, б'є себе по обличчю.

– Пусти, — верещу, пробуючи вивільнити руку з його захвату.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍