Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Розділ 19. Шлях до правди

Біллі ще трохи похитувалася після перенесення, відчуваючи, як її тіло поступово оговтується. Печера навколо була величезною й темною, лише кілька світлових куль у повітрі давали можливість побачити хоч якісь деталі. На мить заскочена думками про кулі в повітрі, вона здригнулася, коли її власний голос порушив глуху тишу:

- Це точно не Санторіні… - її голос віддавав недовірою і ледь вловимим страхом.

Вона зробила глибокий вдих, але повітря було важке й холодне. Зовсім не так вона уявляла собі місце, куди приведе портал.

- Ем, добрий вечір, - невпевнено привіталася вона, оглядаючи людей навколо. - Мене звати Біллі.

Вона відразу помітила кілька здивованих поглядів - схоже, її поява була несподіванкою не тільки для неї самої.

Раптом серед людей вона побачила знайоме обличчя, і її здивування лише зросло.

- Професоре Бартон? Ви теж тут?

- Так, міс Метьюз, - Бартон трохи усміхнувся. - Радий вас бачити, хоча й за таких обставин.

- У вас тут щось на зразок…вечірки? - нервово пожартувала вона, намагаючись розрядити напругу.

Генрі важко зітхнув і кивнув у бік стіни, вкритої написами, що ледь проступали в слабкому світлі. Він явно був не в гуморі для жартів.

- Їй не обов’язково знати все, - сказав він сухо в бік Мартіна. - Вона просто перекладе ці написи, і я поверну її назад.

- То мені це не сниться і ти справді притяг смертну? - голос Халдена прозвучав здивовано, з нотками іронії. Гемптон майже відчував, як його пальці мимоволі стискаються, аби змусити чародія замовкнути. - Де ти її відкопав, Гемптоне?

Біллі відчула, як кілька пар очей прицільно зупинилися на ній, і від цього їй стало трохи не по собі. Вона хотіла відповісти щось ядуче цьому пихатому чоловіку у одязі, що був популярним років сто тому, але думки розбіглися.

- В університеті, - відрізав Генрі, не відриваючи погляду від Халдена. - Там, знаєш, багато чому навчають.

- В університеті, - хмикнув маг. - Швидше, ти просто витяг її з побачення.

- Щойно ти заговориш грецькою, Халдене, я сам запрошу тебе на побачення, - спокійно відповів Генрі й допоміг розгубленій дівчині підійти ближче до стіни.

Вона провела рукою по грубих різьблених лініях, намагаючись зосередитися на завданні, хоча її думки ще не відірвалися від шоку після перенесення.

- Моя мама б віддала руку, щоб побачити це місце… - прошепотіла вона, з захопленням оглядаючи древні символи.

- Не сумніваюся. Але… ти не можеш нікому про це розповісти. Навіть матері, - попередив Генрі.

- Тоді чому розповів мені?

- Я майже поза законом, мені байдуже, - відмахнувся він з ледь помітною усмішкою.

- О.

Він не став розвивати тему й швидко повернув розмову до справи:

- То що тут написано?

- Дай мені хоч секунду роздивитися, - зітхнула вона. - І трохи більше світла.

Халден клацнув пальцями, і сфера світла зависла над ними, заливаючи стіну теплим сяйвом. Біллі трохи здригнулася, але швидко взяла себе в руки й почала уважно розглядати написи.

- Ось цей символ, бачиш? Це верховний суддя, тобто бог.

- Який саме?

- А це має значення? - підняла брови Біллі, зосереджено розглядаючи лінії.

- Так, має, - відповів Генрі, його голос звучав напружено.

- Гм, добре. Зараз. Ці комети… вони вказують час. Це точно. А цей напис… почекай, треба краще придивитися… - вона примружила очі. - Треба було вдягти лінзи, в них краще видно. Ні, це не грецька.

- В якому сенсі? - Генрі насупився.

- Це щось схоже на грецьку, але наче літери складені в хаотичному порядку. Дайте мені трохи часу розібратися.

У цей момент з іншого боку печери з'явилася команда перевертнів, які щойно повернулися з розвідки.

- Тут є вихід, - докладав один із них. - Зовні степ, пусті поля, вихід до якогось чи то заливу, чи моря. І є скеля.

- Скільки часу тобі потрібно? - запитав Мартін, звернувшись до Біллі.

- Щоб прочитати все це? Кілька днів, - вона зітхнула, розуміючи, що напис складніший, ніж спочатку здавалося. - Може, тижнів.

- В нас стільки немає, - озвався Френсіс, виражаючи думку кожного в печері.

- Давайте хоча б дочитаємо цей шматок. А інше… - вона дістала телефон і замислилася. - Я можу продовжити працювати на ходу.

- Що? Ні! Ти нікуди не підеш, - спалахнув Генрі. - Там - казна-що чи хто хоче вбити безсмертного, а ти - лише людина. І ти нікуди не йдеш!

- Лише людина?! - обурено перепитала Біллі.

- Так! Жива, і я маю намір аби ти такою і залишилася! Принаймні сьогодні! - різко відповів Генрі, намагаючись стримати емоції.

Всі мовчали, лише Сандра здійняла на мить брови і прошипіла:

- Dio, così tanto testosterone.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍