Вікторія Ковзун - Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун

Паскуднику треба буде закрутити голову своїм воркотанням.

О, а он і Пірс сидить. Також не спиться, прокинувся, ще й на світ не зайнялось. А що він робить? А… Він у нас Пірс Решето, то всівся і щось «решетить». Придивившись, помітила у нього пелюстку. Та коли побачила квітку повністю, аж підскочила.

– Стоп! Стій, обережно! – скрикнула я і рвонула до парубка. – Ти хоч знаєш, що це таке?! Ти довбешкою думаєш?! Одна крапля її соку попаде тобі в кров — і без свідомості звалишся на землю!

– Ні, знань з вашої мови замало, щоб зрозуміти цей незв’язний потік слів, – видав Пірс.

Та я уже видерла квітку з його рук і трохи кровожерливим поглядом дірявила знахідку. Ось воно! Паскудника треба буде вирубити дротиком, змащеним соком цієї краси.

– Eudicots Ranunculales Papaver… – почав би Арчі.

– Ми зрозуміли, – перебив би Горинич.

Тільки всього цього не було, бо Арчі й Горинич конали у темниці.

Ми стовпились на галявині, всіяній пурпуровими квіточками, звідки Пірс притягнув попередній екземпляр. Ціле багатство розкинулось під нашими ногами. Принаймні в стратегічному плані.

– І ти кажеш… – недовірливо тягнув Піт.

– Так, – кивнула я. – Можемо навіть перевірити, як хочеш. От на Щоглі, наприклад.

Щогла так подивився, ніби, валячись без свідомості, обов’язково встигне перевірити цю фішку ще й на мені.

– Та давайте, на ній перевіримо! – добродушно запропонував Нілс, і збиралася я вже гарненько потермосити когось кулачками… але перевіряти довелось на обох.

Крихт ми насипали щедро. Зловити красуню-матусю було нескладно і спершу експериментувати планували тільки на ній, але такий праведний гнів узяв красеня-татка, що довелося штрикнути і його. Чарівна квітка діяла безвідмовно.

– Нілс, приглянь тут за пташенятами, поки жертви наших дослідів не очуняють, – якось туманно розпорядився Піт. – Чуєш, а вони точно очуняють?

– Ну-у… мають… по плану, – невпевнено промимрила я. Буде дуже шкода, якщо від тієї конячої дози, яку їм вбухали, пташенятка залишаться сиротами.

– Пірс, заготуй тоді цих квіточок. Івор, Гастон: роздобудете дротиків?

– Легко, – махнув Гастон.

– Не повернемось за годину – складайте поминальні вірші, – похмуро буркнув Івор. От же оптиміст. Завжди підтримає.

«Мені ніколи не звикнути до його гумору», – зітхнула я.

Однак все обійшлося. Нещасні жертви експерименту очуняли (своє ставлення до нас вони висловили вкрай емоційно), а хлопці швидко повернулись із потрібним реквізитом. Тоді ми заготовили цілу купу метальних снарядів та трубок: не тільки мені ця краса може стати в пригоді.

Проте знову повертаємось до плану:

– Значить, ми з Ізабель, – говорив Піт, – проходимо в палац як високоповажні гості та вливаємось в бал. Тоді Ізабель бере на себе принца, відводить його в усамітнене місце і штрикає своїм дротиком. А ми знімаємо вартових і наводимо паніку. Паніка і натовп — речі дуже легкозаймисті, – твердив він. – Отже, більшість люду можна зачинити у тій же тронній залі. А вартових, які готові боронитись без нагляду принца, не так вже й багато. Тому з ними ми впораємось.

– А якщо в мене не вийде вивести принца із зали? – спитала я.

– То прийдеться штрикати його прямо там і давати звідти драла, – відрізав Піт. – Ти навіть не уявляєш, що можуть зробити несподіваність і непередбачуваність укупі з викличною нахабністю!

– По-перше, так точно потрібен час, щоб оговтатись, і його можна використати з ціллю «давати драла», – люб’язно пояснив Гастон.

– Ага, прекрасно, – чисто дворянська усмішка а-ля «ну, тримайтесь, паршивці, якщо щось піде не так» осяяла моє обличчя.

Бо це ж просто жах! Мені доведеться блискати закоханими очима людині, яку я готова зненавидіти! (але не буду: я ж хороша дівчинка, і серцю моєму чуже це лихе почуття)

О-о-о… принц Андре! Останній із покидьків, гідний син свого батька, Великого Конрада ІІІ, тирана і просто мерзотника! Той самий гад, який просто так може відгамселити людину до півсмерті, бо «йому ж захотілось»! Той самий гад, який видирає у людей останній гріш! І той самий гад, який доводить до сліз Беатріче, обводить нас круг пальця і веде на страту найдорожчих мені людей!

І водночас… могутній-могутній супротивник. Невідомо навіть, чи подужає його Піт, якщо вони зійдуться на шпагах… То що ж тоді буде зі мною, якщо я раптом видам себе?! Я нізащо його не поборю. Я буду безсила і беззахисна ним! Але тільки, якщо видам себе. А це означає, що я нізащо не видам себе.

– Так, стоп, – раптом спохватилася я. – Піте, а як ти думаєш провести нас на бал і видати за високоповажних гостей? По-твоєму, я зараз дуже схожа на принцесу???

– Зараз? – Піт зміряв мене оцінювальним поглядом. – Хіба, якщо дивиться сліпий.

Я закотила очі.

– Та нічого, це поправимо, – махнув Піт. – Ходи за мною, принцеса ти наша, – він схопив мене за руку та поволік углиб лісу.