Кейтрін Шкроб - Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб

Коли купую квиток на потяг, мені телефонує сестра Максима. Тільки її не вистачало.

— Привіт, Таню, — відповідаю, після нерозбірливого оголошення про прибуття потягу. 

— Олесю, — занепокоєно звучить моє ім’я, — що з Максимом? Мама сказала, він потрапив до лікарні. Тобі відомо про це?

— Знаю, що його забрали. Більше нічого. 

— Дідько! Чому ти одразу мене не набрала? Що з ним взагалі трапилося?

— Таню, ми з ним більше не разом, — промовляю, рятуючи себе від купи запитань. — Моя подруга товаришує з Максом. Я можу дізнатися у якій він лікарні. 

— Я знаю, де він, але туди не пускають. А коли ви розійшлися? Максим лише нещодавно розповідав, що виступатиме на великій сцені й ти прийдеш на концерт. Мене теж запрошував, але через застуду в малої у той день змусила залишитися вдома. 

— У той самий день ми розійшлися. Так вже сталося. Пробач, я не маю змоги розмовляти. Сподіваюся, твій брат швидко одужає.

Розгублена Таня прощається. Що їй залишається? А я радію, що вдалося уникнути цілого допиту. Ця жінка не злізла б з мене, якби дізналася, що через мене постраждав її єдиний улюблений брат. От і знайшлася ще одна людина, яка має повне право мене ненавидіти. Яке “щастя”!

Час змушує прямувати на перон, де скоро прибуде мій потяг. Але поки ще маю кілька вільних хвилин, тож вирішую не згаяти їх дарма. Телефоную Асі, щоб дізнатися, як почувається Максим. І майже одразу вона відповідає. 

— Олесю, до нього не пускають, — у відповідь на моє питання вона підтверджує слова його сестри. 

— Але лікар хоч щось казав? 

— Знаю, що Максим у реанімації, причому завдяки твоєму Нестору, — слова Асі звучать уїдливо. — В автівці Максим не приховував, хто його прикрасив шрамами. А ще Макс вимагав негайно затримати покидька.

— Не хвилюйтеся, Нестора вже затримали, — каже безрадісно. — А ти вже вдома? Я через дві години повернуся у Ланів.

— Знайдеш мене у міській лікарні. Сподіваюся, розповіси більше, ніж я знаю. 

— Обов’язково, Асю. 

Показую провідниці квиток і знаходжу свій вагон. Бачу все навколо розфокусовано. Роздуми виривають з реального світу й абстрагують від оточення, занурюючи у світ страждань. Я досі не розумію багатьох речей. І все так само звинувачую себе у всіх можливих бідах. Це лиш притуплюється, коли на коридорі лікарні зустрічаю понуру подругу. 

Обтискаю на спині халат, потягнувши за краї. Сідаю біля подруги на світлу дерев’яну лавку при одному з кабінетів. 

— Скільки ти провела часу у цій лікарні? — цікавлюся. — Я не думала, що Максим тебе цікавить настільки. 

— Останнім часом ми потоваришували, — втупившись очима в одну точку попереду, пояснює Ася. — Відчуваю, що маю його підтримати. 

— Сьогодні взагалі до нього пускатимуть? 

— Не знаю, сподіваюся. Краще розкажи, чому Нестор вирішив, що Максим пошкодив гальма, — погляд подруги нарешті мене торкається.

— Гальма? — здіймаю брови. — Він пошкодив гальма? Діна зранку загинула в автокатастрофі. Тепер не важко пов’язати смерть дружини Нестора та замах на Максима. 

— Невже ти думаєш, що Максим здатний на таку підлість? — дивується Ася. — Чи ти думаєш, він схибив, коли ти його кинула? — запитує скептично.

— Мені так само важко повірити, що Нестор здатний завдати комусь шкоди. Він найурівноваженіша людина з усіх, кого я тільки знала, завжди спокійний, поміркований. Принаймні так здавалося досі. 

— Олесю, можливо, досить його ідеалізувати? Знаєш, диявол завжди ховається у тихому місці. А істинний прояв Нестора ти вже й сама побачила.

Мені все ж важко прийняти правду, що чоловік, в якого закохалася, зовсім не той, ким здавався. Але хіба можу заперечувати очевидне? Це треба нарешті прийняти й змиритися. А ще якось цього чоловіка відпустити.

— Але що, як Максим дійсно винуватий у загибелі Діни? Що як Нестор мав впевненість, що провина на Максимі й втратив контроль?

— Твій Нестор — псих, не шукай йому виправдання. А про Максима таких дурниць навіть не думай. Хай навіть він і їздив напередодні до Градська, а я не вірю, що ціль поїздки була настільки божевільна. 

— Максим їздив напередодні до Градська?! — витріщаю очі. — Бог мій. Це він тобі сказав?

— Сестра Максима знайшла квитки на потяг у кишенях хлопця, коли приїжджала у лікарню. 

— Отже, Максим розмовляв з Нестором! — роблю очевидний висновок.

— І що?

— Допікав йому. Певно, прохав дати мені спокій, адже був впевнений, що Нестор мені — не пара. І якщо вони посперечалися, Максим спересердя таки міг вчинити необдуманий вчинок. Асю, все логічно складається. А ті квитки на потяг Таня забрала?

— Так. 

— Вони можуть знадобитися для розслідування! 

— Щоб був привід виправдати твого коханого навіженого? О ні! Пробач, але я за те, щоб він відповів за скоєне! Мене дивує, що ти навіть зараз він нього не відвернулася!

— Чому? Я злюся на Нестора й навіть не хочу його більше бачити. І Максима мені насправді шкода. Але я хочу розібратися, що сталося насправді. А ти ні?

— А мені й без допомоги детектива усе зрозуміло. Один злетів з котушок й травмував невинуватого. А краще подбав би про безпеку дружини. Але ж не мав часу, бо заглядав під спідницю няні своєї доньки. 

— Досить! — підіймаюся, щоб піти. 

Ніколи раніше Ася зі мною не розмовляла у такому неприємному тоні, ще й з осудом. Схоже, вона й сама схибила через почуття до Макса. 

— Пробач, я на нервах, — подруга смикає мене за руку й повертає мене на лаву. — Я не перестану звинувачувати Нестора, але проти тебе не стану. Ти мені як сестра. А будь-яка сестра має право закохатися у поганця, — Ася підморгує й горнеться до мене, обіймає однією рукою за спину.

— Сподіваюся, Максим швидко встане на ногу, — кажу з вірою у краще. 

У цю мить медик, дядечко у руках з дивним приладдям для аналізів, який йшов коридором звертає на нас увагу.