Галина Курдюмова - Наречена для Демона., Галина Курдюмова

Глава 6. Шлюбна ніч.

- Фух, - зітхнула я.

 - Фух, - відгукнувся Мирт, і я не зрозуміла, дражнив він мене чи, справді, втомився.

 - Нарешті все закінчилося! Відправляй мене додому!

 - Куди?! Яке «закінчилося»? Ти обіцяла залишитися до кінця весілля! А подібне торжество у нас, зазвичай, триває до ранку!

 - Ну то й що? Нехай собі триває. Без нас!

 - Трохи не так! Вранці, згідно з традицією, прийде маман за простирадлом, щоб показати гостям, що дружина її сина була незайманою.

 - Боже, яка дикість! - вигукнула я. - Ми, що, в Середньовіччі живемо?

Мирт знизав плечима:

 - Традиція... А що, проблеми?

 - Тебе це не стосується! Перевіряти все одно не будеш! Якщо вже так треба, то надріж собі що-небудь і накапай крові на простирадло. - Я дотяглася до столика на коліщатках, на якому стояла пара пляшок вина і ваза з фруктами, дістала ножик для фруктів і простягнула демонові.

 - Що-о?! Надрізати що-небудь?! Що це ще за садо-мазо? І хто тут про Середньовіччя говорив?

 - Взагалі-то я нічого поганого не мала на увазі. Чикни по руці злегка, у тебе ж регенерація скажена, зуби на ходу виростають. Я все одно не дамся!

 - Дурненька, - Мирт витягнув із внутрішньої кишені камзола фігурну пляшечку, на етикетці якої обіймалися молодята в білих нарядах. - Ось, індустрія давним-давно вже вигадала вихід з цієї делікатної ситуації. Ти ж не думаєш, що всі демониці доживають до весілля незайманими? Тим більше, що нині рано виходити заміж стало не модно. В основному в перший шлюб вступають не раніше двохсот років...

 - Що-о?! - добре, що я нічого не їла і не пила в даний момент, а то точно вдавилася б. - Двохсот років?! Ти обмовився?!

 - Ні, все так і є.

 - До скількох же тоді років ви живете?!

 - Приблизно, до трьох тисяч. Прадід помер, коли йому виповнилось три тисячі сто п'ятнадцять.

 - Повірити не можу...  Скільки ж тоді тобі?

 - Триста один.

 - Триста років! - я ніяк не могла заспокоїтися. – Та ти – старезний дідуган!

 - Та я дуже навіть молодий! - обурився демон. - У нас дитинство довго триває. Ми до ста років ще граємось в машинки...

 - У нас більшість чоловіків грається в машинки до самого кінця... - на автоматі відповіла я.

 - Я ж не про це, - судячи з тону, Мирт навіть образився. - У нас, дійсно, дуже розтягнуте дитинство. До ста років ми тільки ходимо до школи і пізнаємо світ. До двохсот вчимося в університеті, вісімдесят років - в Демонії і двадцять - на Землі, і тільки потім вважаємось дорослими.

 - Судячи з усього, ти її досі не подорослішав.

 - Так, до сих пір я жив на кошти батьків, але ось вступлю в спадщину і зможу жити на свої.

 - А працювати не пробував? Дарма в університеті ціле століття штани протирав?

 - А навіщо? - щиро здивувався Мирт. - Навіщо працювати, якщо і так жити добре? Та й працюють у нас тільки люди після смерті, а демони - керують, займаються політикою, мистецтвом, творчістю.

 - І чим же займаєшся ти?

 - Я? А я гульвіса і лобуряка! - демон, здається, насолоджувався своїм статусом. - Хоча, починаю братися за розум, ось, одружився вже, став розсудливим, заведу демонят...

 - Навіщо говорити про те, чого не буде? - штовхнула я його. - І взагалі, я не розумію, як у вас можливі шлюби із землянками при такій різниці в тривалості життя?

Мирт раптом став напрочуд серйозним:

 - Річ у тім... Кажуть, що, якщо між демоном і людиною виникає любов... Не знаю, що це таке! Так ось, якщо налагоджується якийсь внутрішній зв'язок... Як же пояснити?.. Спорідненість душ... Повне взаєморозуміння, довіра...  Якийсь глибинний зв'язок... Тоді три тисячі років, призначені демонові, розподіляються і на його пару. По півтори тисячі - теж непогано.

 - Відомі такі випадки?

 - Так. Саме пари людина-землянка проживають все своє життя разом. І це дивно, адже серед демонів розлучення і кілька шлюбів - справа звичайна. Моя мати у батька - третя дружина. А він у неї - п'ятий. І вони збираються розлучатися. І так вже триста років разом, мабуть, чекали, поки я розуму наберуся.

Мирт відкоркував пляшку і щедро накапав на простирадло, але так, щоб залишалося достатньо чистого місця. На мій подив, характерного запаху не було помітно.

 - Штучна кров, - пояснив демон. - Всі про це знають, але продовжують дотримуватися старих традицій.

 - Значить, доведеться залишитися до ранку...  Я розраховувала ночувати сьогодні в своєму ліжку.

 - Ксюшенько, мила. Але ж ти сама розумієш, що нічого не можна зробити. Доведеться скоротати ніч в моєму суспільстві. Але я ж не пристаю! Щоб ти не нудьгувала, зараз відео покажу про наш світ. А хочеш спати - будь ласка. Головне, добути тут до ранку. І все! Відразу ж додому!

 - Гаразд, - погодилася я. - Куди ж я подінуся з підводного човна. Давай своє відео, спати поки не хочеться. Тільки мені плаття весільне потрібно зняти і в душ. Ти не знаєш, куди поділася футболка, в якій я вчора спала?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍