Ю. Несбе - Поліція

її від парковки на руках. Лишалося сподіватися, що вона весь цей час була не при свідомості. Але Стіан чув іще, що дівчинку прибили до стіни двома величезними цвяхами за плечі під ключицями, щоб він або вони могли ґвалтувати її стоячи, майже не дотикаючись тілом до стін, підлоги та дівчинки. І через це поліція не знайшла ні слідів ДНК, ні відбитків пальців, ні волокон одягу. Але, може, це неправда. А ось що він точно знав, так це те, що дівчинку знайшли в трьох місцях: на дні озера Тріванн — торс і голову, а в лісі коло траси Віллерлейпа — половину нижньої частини тіла. Другу половину знайшли на березі озера Ауртьєрн. І саме через те, що дві останні частини тіла були знайдені на дуже великій відстані одна від одної і в різних місцях від місця злочину, поліція вважала, що злочинців було двоє. Але, окрім версій, у поліції більше нічого не було. Злочинців — якщо вони були чоловіками, адже слідів сімені, які могли б це підтвердити, виявлено не було, — так і не спіймали. Але голова й інші жартівники із задоволенням страхали молодих членів клубу перед їх першою нічною зміною на трасі Тріванн, що хтось чув, як у тихі ночі з лижного сараю долинають різні звуки. Жахливий крик, що глушить усе інше. І звуки від цвяхів, які забивають у дерево.

Стіан відстебнув черевики від лиж і попрямував до дверей. Трохи згинаючи коліна й притискаючи п’яти до задньої частини черевиків, він намагався ігнорувати бурхливий пульс.

Господи, і що ж він чекав побачити? Кривавицю й грязюку? Примар?

Стіан просунув руку у дверний отвір, знайшов вимикач і клацнув.

І втупився в освітлене приміщення.

На нефарбованій дерев’яній стіні на цвяху висіла дівчина. Вона була майже гола, тільки жовте бікіні прикривало так звані «стратегічні» частини її засмаглого тіла. Надворі стояв грудень, а календар, на якому була зображена красуня, був торішній. Одного тихого вечора кілька тижнів тому Стіан дрочив перед цією фотографією. Вона була досить сексуальна, але ще більше Стіана збуджували дівчата, що рухалися повз будку до підйомника. Його збуджував сам факт, що він сидів, затискуючи в руці твердий член, на відстані усього півметра від них. Особливо привабливими йому здавалися дівчата, що їхали на підйомнику поодинці: вони охоплювали тверду штангу ногами, а потім стискали її стегнами. А сидіння підйомника піднімали їхні сідниці. Спини їх вигиналися, коли натягнута між канатом і сидінням пружина стискалася і відвозила їх від нього, з його поля зору, на верхню точку траси.

Стіан увійшов до будки. Поза всяким сумнівом, тут хтось побував. Пластмасовий перемикач, яким приводився в рух механізм підйомника, був зламаний. Дві його половинки валялися на підлозі, а з приладової дошки стирчав тільки металевий штир. Стіан взявся за холодний штир великим і вказівним пальцями й спробував його повернути, але той просто вислизнув з руки. Він підійшов до маленького електрощитка в кутку приміщення. Металеві дверці були замкнуті, а ключа, що зазвичай висів на мотузочку на стіні поряд із щитком, не було. Дивно. Стіан повернувся до приладової дошки і спробував відірвати пластмасові ручки від перемикачів світла й музики, але незабаром зрозумів, що може тільки поламати їх, бо вони були міцно приклеєні або припаяні до штирів. Йому треба було чимось щільно обхопити металевий штир, плоскогубцями або чимось подібним. Коли Стіан висував шухляду із столу, що стояв біля вікна, у нього з’явилося передчуття. Таке ж передчуття, яке було у хлопця, поки він котився в темряві гірським схилом. Він відчував те, чого не міг бачити, — що там, у темряві, хтось стоїть і дивиться на нього.

Він підвів очі.

І побачив обличчя з величезними, широко розплющеними очима.

Своє власне обличчя, свої власні, сповнені жаху очі в подвійному дзеркальному відображенні в шибці.

Стіан зітхнув із полегшенням. Дідько, як же легко його злякати!

Але потім, коли серце його знову почало битися й він опустив погляд у шухляду столу, йому здалося, що око його зафіксувало рух ззовні — хтось покрокував управо, зникаючи з його поля зору. Стіан знову підвів очі. Він, як і раніше, бачив тільки власне відображення. Але не подвійне, як минулого разу. Чи все-таки подвійне?

У Стіана завжди була занадто буйна фантазія. Саме так сказали Маріус та Хелла, коли він повідав їм, що збуджується від думок про знівечену дівчину. Не через те, що її зґвалтували і вбили, це й їжаку зрозуміло. Швидше, від думок про зґвалтування взагалі. Але передусім він думав про те, що вона була дуже гарною, тендітною й витонченою, так би мовити. Що вона була тут, у будці, гола, з членом у піхві, і все таке… так, думки про це збуджували його. Маріус сказав йому: «Ну, ти просто схибнутий…», а кретин Хелла почав, звісно, розпускати плітки, і коли його плітки дійшли до Стіана, то виявилось, що Стіан був не проти й сам взяти участь у тому зґвалтуванні. «Ось тобі й друг», — подумав Стіан, порпаючись у шухляді. Картка для підйомника, печатка, подушечка для печатки, ручки, скотч, ножиці, фінський ніж, пачка квитанцій, шурупи, муфти. От чорт! Він поліз до наступної шухляди. Ні плоскогубців, ні ключа. І раптом до нього дійшло, що йому потрібно усього лише знайти стійку з кнопкою екстреної зупинки підйомника, яку вони зазвичай встановлювали в снігу перед будкою, щоб у разі виникнення небезпеки черговий міг швидко зупинити підйомник, натиснувши на червону кнопку на стійці. І нею постійно користувалися: то дитину вдарить сидінням по голові, то новачок гепнеться з сидіння, відкинувшись назад, але встигнувши при цьому міцно учепитися за канат, і його потягне вгору разом із підйомником. Чи який-небудь ідіот вирішить похизуватися й зачепиться коліном за штангу, щоб устигнути швидко попісяти, поки підйомник їхатиме над лісом.

Стіан понишпорив по шафах. Метрова металева стійка, схожа на лом, загострена з одного кінця, щоб її можна було легко встромити в заледенілий сніг, що злежався, мала стояти на видному місці. Хлопець відсунув загублені кимось рукавички, шапки і лижні окуляри. Наступна шафка — пожежний щит. Відра для миття підлог і ганчірки. Аптечка для надання першої допомоги. Кишеньковий ліхтарик. А от стійки немає.

Звичайно, вони могли забути занести стійку в будку перед тим, як замкнути її у кінці робочого дня.

Він узяв ліхтарик, вийшов на вулицю і обійшов навколо будки.

Стійки ніде не було. Дідько, її що, поцупили? А картки для підйомника лишили? Стіану почулися якісь звуки,