Ірен Васильєва - О, мій Бос, Ірен Васильєва

Розділ 5

Майкл

Сон потроху відпускав. Повільно розплющив очі.

Я точно у себе вдома. І це вже добре. Події вчорашнього вечора повільно поверталися.

Пам'ятаю, як Вінс і Лізі посадивши мене в мою машину привезли до мене додому, пам'ятаю свою постіль, а далі порожнеча, я остаточно вирубався.

Що зі мною взагалі відбувається? Поводжусь як повний придурок, як пацан шістнадцятирічний.

Та зі мною такого навіть у ті самі шістнадцять не було.

Потрібно терміново у відпустку. А то так і звихнутись не довго.

Мама своїми витівками з розуму зводить. Щоразу щось нове вигадує. І з кожним її задумом мені стає страшно, вже не лише за неї, а й за себе.

Тільки варто було хоч трохи поворушитися, як одразу прийшло усвідомлення того, що дарма я це зробив, настав гострий напад головного болю.

Відчуття таке ніби хтось довбає мене по голові веслом не перестаючи.

Ніколи не отримував даним предметом по голові, але була чітка впевненість, що біль після такої події саме такий.

Холепа, і хто просив мене стільки пити?

Плюс до всього спрага замучила. Почуваюся так ніби мене висушили в сушарці і, мабуть, катком по голові пройшлися.

Сповз із ліжка і похитуючись попрямував у бік кухні.

І уявіть моє здивування, коли я на ній застав ту саму рудоволосу помічницю, через яку я останні кілька днів поводжуся як повний придурок.

І що вона тут робить?

І чим це так смачно пахне?

Вона щось готувала і при цьому наспівувала собі під гарненький носик якийсь мотив.

Одягнена вона була у вчорашній костюм.

І треба визнати, він їй до біса йшов.

Користуючись моментом, поки мене не виявили, став розглядати її апетитні форми.

 Довгі стрункі ніжки і попка, зараз погойдувалися в тільки їй відомий мотив.

Руки так і тяглися в бажанні притиснути її до себе. І показати їй інший мотив у спальні.

Мотнув головою, намагаючись відігнати від себе хтиві думки і тут же скривився від болю.

- Доброго ранку. Якщо його можна так назвати.

Лізі підстрибнула на місці і мало не випустила з рук чашку.

Скривився. Привітання прозвучало грубіше, ніж розраховував.

- Боже, ти мене налякав. Ти чого підкрадаєшся?

Підняв брову здивовано.

-Та я не підкрадався. А що ти тут робиш? Дозволь дізнатися.

- Готую тобі сніданок. - Трохи зніяковіла - Просто тобі вчора було явно недобре. От я і …. вирішила не залишати тебе одного. Сподіваюся ти не проти.

- Та ні, не проти. Тільки снідати я не хочу, а от кави випив би з великим задоволенням.

Вона так лукаво посміхнулася.

- Ну, я могла б приготувати тобі каву, але боюся, що не вмію.

Усміхнувся.

Підняв руки, в жесті «здаюсь».

- Гаразд Лізі, давай забудимо про те, що я тоді наговорив. Вибач. Ти вмієш готувати каву і робиш це дуже добре.

- Ну, якщо так. Тоді зараз приготую.

Вона спритно орієнтувалася на моїй кухні, немов сама її облаштовувала, точними рухами брала все необхідне з полиць. Зі сторони ми напевно нагадували сім'ю, за сніданком. У цій ідилії тільки карапуза не вистачало.

По шкірі в мить пройшов мороз. Я до такого точно поки що не готовий.

Мені подобається моя свобода. І я ні на що її не проміняю.

Перевів погляд на дівчину.

І на превеликий жаль усвідомив, що саме такі стосунки їй і потрібні.

Сім'я, діти, собака та інші прилеглі до цього штучки.

Але я не можу їй цього всього дати.

Не готовий до такого.

Усвідомлення того, що доведеться її відпустити, зіпсувало настрій остаточно.

- Елізабет, дякую тобі за все. Вибач що потурбував. За завдані тобі незручності отримаєш хорошу премію. Далі я й сам упораюся. Можеш йти додому.

Своїми словами я її образив. І я це чудово розумів.

Лізі кілька секунд дивилася на мене скривдженим поглядом. Але відразу взяла себе в руки і спокійно, холодно відповіла.

- Добре. Як забажаєте містер Реймс.

Напруга так і літала в повітрі.

Її веселий настрій, як вітром, здуло. Переді мною знову постала холодна, вишколена помічниця. Її погляд став не просто холодним. Він наче заморожував. Більше не сказавши жодного слова, мовчки взяла свою сумку і вийшла.

Ось ми й повернулися туди, звідки і почали. І знову я став не просто Майкл, а містер Реймс. Але мені чомусь від цього не полегшало.

Я знав, що для неї так буде краще. Хоч зараз вона це не розуміє, і ображається на мене. Але так точно буде краще.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍