Маркіз де Сад - Будуарна філософія

перед вимогами природи, а народ вільний дивиться на це зовсім інакше. Отже, переймися усвідомленням цілковитої законності цих засад, Ежені, і зламай свої кайдани, хоч би чого це тобі коштувало; відкинь з презирством докори недоумкуватої матері, якій ти заборгувала хіба що ненависть і зневагу. І якщо твій батько — а він розпусник — тебе захоче, ти йому не переч; нехай він утішається з тобою, але не дозволяй йому накинути на тебе ярмо; а якщо він усе-таки спробує тебе поневолити, порви пута й розбий кайдани — багато дівчат саме так поводяться зі своїми батьками. Коротко кажучи, трахайся, скільки cтане в тебе снаги, бо саме для цього народилася ти на світ; не став своєму прагненню до втіхи жодних обмежень, окрім своїх сил і своїх бажань; не визнавай винятків ні щодо місця, ні щодо часу, ні щодо людей — будь-яка година, будь-який куточок, будь-який чоловік повинні служити домаганням твоєї хоті; постійність — чеснота шкідлива, і природа, чиї права грубо порушено, негайно покарає нас за неї тисячею нещасть. Поки людські закони будуть такими, якими вони є сьогодні, вдаваймося до певного маскування; громадська думка силує нас до цього, але потай надолужуймо за жорстоку цнотливість, якої ми мусимо додержуватися на людях.

Хай кожна молода дівчина знайде собі добру подругу, жінку вільних поглядів, обізнану з правилами світської поведінки, яка навчить її таємно віддаватися втіхам; якщо ж такої подруги їй знайти не вдасться, то хай вона спробує спокусити всіх аргусів, що її оточують; нехай благає, щоб вони зробили її повією, обіцяючи їм усі гроші, які вони зможуть виторгувати за неї, і тоді ці самі аргуси власною персоною або жінки, яких ті знайдуть і яких називають звідницями, незабаром задовольнять усі потреби дівчини; і хай вона тоді пускає бісики всім, хто трапиться їй на цьому шляху — своїм братам, кузенам, друзям, родичам; нехай віддається першому-ліпшому, якщо так треба для маскування її поведінки, а в разі необхідності хай навіть жертвує своїми вподобаннями і своїми симпатіями; інтрижка, яка не принесе їй насолоди і в яку вона кинеться лише з міркувань політики, незабаром приведе її до куди приємніших зустрічей, і ось ми бачимо, як вона пускається берега. Та головне, щоб вона ніколи не повернулася до забобонів, якими отруїли її в дитинстві; нехай вона відкине й розтопче погрози, умовляння, обов’язки, чесноти, релігію, дружні поради, нехай рішуче нехтує і зневажає всіх тих, хто прагне накинути на неї пута, нехай, коротко кажучи, переступає через усе, що перешкоджає їй беззастережно віддатися розпусті.

Лише дивакуватими поглядами наших батьків пояснюється те, що вони пророкують безліч нещасть тим, хто сповідує вільне кохання; на шпичаки можна напоротися на будь-якій дорозі, але на битому шляху пороку над ними пломеніють троянди, а от на багнистих стежках доброчесності троянди не ростуть ніколи. Єдиний камінь спотикання, що його слід остерігатися на шляху пороку — це громадська думка. Але хіба розважлива дівчина, трохи розкинувши розумом, не поставить себе вище цієї нікчемної думки? Втіха, яку дає нам людська пошана, Ежені, — це втіха чисто моральна,і відчути її можуть лише люди певного душевного складу; зате втіха від трахання до вподоби всім, і ці спокусливі принади дуже швидко примушують забути про ілюзорну зневагу, якої важко уникнути, коли ти нехтуєш громадську опінію, зневагу, що її чимало розумних жінок висміюють так завзято, що це править їм за ще одне джерело втіхи. Отже, трахайся, Ежені, трахайся і ще раз трахайся. Твоє тіло належить тобі, мій дорогий ангеле, і тільки тобі; ти одна у світі маєш неподільне право насолоджуватися ним і давати насолоду кожному, хто припаде тобі до смаку.

Користайся з найщасливіших років у твоєму житті; вони тривають дуже й дуже недовго — веселі роки наших утішань! Якщо ми не змарнували своєї юності, якщо замолоду були щасливі, то чудесні спогади даватимуть нам приємність та розраду і в старості. Ну а якщо ми згайнуємо їх?.. Тоді на додачу до старечої немочі та недуг нашу свідомість і тіло шматуватимуть гіркий жаль та жахливі напади каяття, омиваючи слізьми і всипаючи терням похмуру стежку, яка веде до могили. А може, ти плекаєш божевільну надію на безсмертя? Так от, моя люба, лише трахаючись, залишишся ти жити в пам'яті чоловіків. Люди дуже скоро забули про Лукрецію, тоді як Феодора й Мессаліна знову й знову зринають у їхніх спогадах, приносячи їм розраду і поліпшуючи настрій. Тож хіба мислимо, Ежені, не обрати собі долю, яка на цьому світі дарує нам розкішне життя і ще й подає надію на те, що нам поклонятимуться по смерті? Як же, повторюю, не обрати собі таку долю, відкинувши ту, яка у світі земному прирікає нас на жалюгідне животіння, а по смерті не обіцяє нічого, крім зневаги і забуття?

ЕЖЕНІ (до пані де Сент-Анж). О, моя люба подруго, як твоя звабна мова туманить мені голову і спокушає душу! Я зараз у такому стані, що годі його описати… Скажи, а ти могла б познайомити мене з такими жінками… (схвильовано) котрі зробили б мене повією, якби я їх попросила?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Від нинішнього дня і доки ти набудеш трохи досвіду, я і тільки я займатимусь тобою, Ежені; поклади цей клопіт на мене і не сумнівайся, що я подбаю також про всі можливі перестороги, аби приховати твої розпусні витівки; першими чоловіками, які тебе візьмуть, — бо так я хочу, — будуть мій брат і ось цей надійний друг, що тебе навчає, а потім ми знайдемо й інших. Не турбуйся, моя люба, я так влаштую, що ти мов на крилах літатимеш від насолоди до насолоди, я викупаю тебе в морі розкошів, я уквітчаю тебе втіхами, ангеле мій, я нагодую тебе ними до переситу!

ЕЖЕНІ (кидаючись у обійми пані де Сент-Анж). О, моя добра пораднице, я тебе обожнюю! Повір, ніколи не матимеш ти учениці слухнянішої, ніж я; але чи не дала ти мені зрозуміти під час наших колишніх розмов, що дівчина, яка віддається розпусним ігрищам, не зможе потім цього приховати від чоловіка, з котрим рано чи пізно вона одружиться?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Воно-то так, моя любонько, але існують таємні засоби, які дозволяють уникнути цих неприємностей. Я неодмінно ознайомлю тебе з ними, і хай навіть ти трахатимешся,