Маркіз де Сад - Будуарна філософія

Не поділяймо той запас чуттєвості, яким обдарувала нас природа: розтринькувати її — це її знищити. Яке мені діло до страждань ближнього! Невже я не маю достатньо власних турбот, щоб перейматися тими, які зовсім мені чужі? Нехай вогнище нашої чуттєвості завжди розпалює лише прагнення до насолод! Зважаймо тільки на те, що їм миле, і будьмо цілком байдужі до всього іншого. Такий стан душі прищеплює людині певну жорстокість, яка часто має свої принади. Не можна постійно творити зло. Позбавлені втіхи, яку воно нам дарує, принаймні замінімо це відчуття легкою пікантною підлотою ніколи не робити добро.

ЕЖЕНІ. О Боже! Як розхвилювала мене ваша наука! Я певна, що віднині не вчиню жодного доброго діла, нехай мене ліпше вб’ють!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. А якщо трапиться нагода заподіяти зло? Чи будеш ти так само готова піддатися цьому потягу?

ЕЖЕНІ. Замовкни, спокуснице! Я не відповім на це запитання, доки не закінчу свою освіту. З усього вами сказаного, Дольмансе, я зробила висновок, що людина має бути байдужісінька до того, що вона творить — добро чи зло. Слід зважати тільки на схильність наших душ і на наші вподобання, чи на так?

ДОЛЬМАНСЕ. Ви тільки врахуйте, Ежені, що всі ці балачки про чесноти і порок дають на про них дуже приблизне уявлення. Не існує жодного вчинку, хай би яким незвичайним він видавався, що мав би повне право називатися злочинним; і жодного такого, який би цілком заслуговував називатися доброчесним. Усе залежить від звичаїв, від клімату, в якому ми існуємо; те, що вважається злочином тут, часто визнають за чесноту за кілька сотень льє звідси, а чесноти, розповсюджені на протилежній півкулі, навпаки, можуть нам вдаватися злочинами. Нема такого жахіття, якого десь не обожествляють, нема такої чесноти, якої десь не таврують. Оскільки це відмінності чисто географічного характеру, то стає очевидно, як мало повинні ми звертати увагу на схвалення чи осуд людей, почуття безглузді й необгрунтовані; тож ліпше або зовсім їх нехтувати, або без вагань віддавати перевагу людському осуду, бодай з тієї причини, що вчинки, які накликають його на нас, завжди дають нам більше насолоди, аніж вчинки похвальні.

ЕЖЕНІ. Але мені здається, що існують вчинки настільки небезпечні, настільки погані за самою своєю суттю, що їх у більшості випадків треба вважати злочинними і карати за них людей у всіх кінцях світу…

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Таких вчинків не існує, моя люба. Наперед не можна осудити навіть згвалтування або кровозмішання, навіть убивство чи й батьковбивство.

ЕЖЕНІ. Що ви кажете? В яких же куточках світу можуть бути виправдані такі жахіття?

ДОЛЬМАНСЕ. Десь їх вихваляють, возвеличують, вважають за вчинки гідні хвали; а деінде дивляться, як на жахіття, на людяність, на щирість, добродіяння, невинність — зрештою, на всі наші чесності.

ЕЖЕНІ. Прошу вас розтлумачити мені все це. Я вимагаю, щоб ви проаналізували кожну з таких злочинних дій і в першу чергу проясніть, будь ласка, ваші погляди на розпусну поведінку дівчат, а потім і на перелюбство заміжніх жінок.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ну то слухай, зараз я тобі про все розповім, Ежені. Безглуздо вимагати від дівчини, щоб від тієї миті, коли вона виходить із лона матері і до останнього свого подиху вона залишалася жертвою свавілля батьків. У нашому столітті, коли стільки уваги приділяється людській гідності та людським правам, не годиться молодим дівчатам і далі скніти в сімейному рабстві, адже в переважній більшості випадків влада родичів над ними має чисто уявний характер. Звернімося з приводу цього надзвичайно цікавого питання до природи, і хай на короткий час нам послужать за приклад закони, які панують у світі тварин, адже тварини перебувають значно ближче до природи, ніж люди. Хіба в тому світі батьківський обов’язок поширюється далі, аніж того вимагають найнагальніші життєві потреби? Хіба плоди втішальних розваг між самцем і самицею не володіють найповнішою свободою і найповнішими правами? Хіба ті, хто спородив малечу на світ, підтримують із нею взаємини після того, як дітлахи навчаються самостійно пересуватися й годуватися? І хіба нащадки зберігають бодай слабке відчуття обов’язку до тих особнів, які подарували їм життя? Звичайно, ні! Навіщо ж ми приневолюємо до такого обов’язку дітей людських? І на чому грунтується цей обов’язок, як не на жадібності та шанолюбстві батьків? І я запитую у вас, чи справедливо, щоб молода дівчина, яка починає відчувати й розважливо міркувати, дозволяла загнуздати себе, мов кобилу? Хіба не забобон і тільки забобон накидає на неї вуздечку? Чи можна уявити собі безглуздішу картину: молода дівчина у віці п’ятнадцяти-шістнадцяти років, пригнічуючи в собі палкі жадання, терплячи муки, жорстокіші, ніж у пеклі, слухняно чекає, коли батькам, що вже зіпсували їй юність, забандюриться принести в жертву і її зрілість, кинувши свою дитину на олтар власної скнарості і всупереч її бажанню віддавши її чоловікові, котрий не те що не гідний любові, а й заслуговує найщирішої ненависті? Ой, ні, моя люба, ні, такі узи неминуче і дуже скоро порвуться; треба, щоб дівчина, після того як вона вб’ється в розум і дістане загальну освіту, переставала залежати від батьків і в п’ятнадцять років здобувала цілковиту волю, можучи робити все, що їй заманеться. Ну, а як вона віддасться порокам? То й що? Хіба послуги, які зробить молода дівчина, погоджуючись ощасливити кожного, хто просить її взаємності, не набагато важливіші за той дарунок, що його вона піднесе своєму майбутньому чоловікові, живучи до шлюбу в цілковитому усамітненні? Доля жінки — бути сучкою, бути вовчицею; вона повинна належати всім самцям, які ії захочуть. Сковувати жінку абсурдним ланцюгом нерозривного шлюбу — це вочевидь кидати виклик її природному призначенню.

Будемо сподіватися, що наше суспільство розкриє очі і, дбаючи про свободу кожного індивіда, не забуде і про долю безталанних дівчат. Але досі вони мають цілковиті підстави нарікати на те, що про них забуто, і тому їм слід знехтувати звичаї й забобони і сміливо скинути з себе ганебні пута, які перетворюють їх на невільниць; отоді вони швидко здобудуть тріумф і над суспільними упередженнями, і над громадською опінією; чоловік, ставши вільним, стане й мудрішим і зрозуміє, що несправедливо зневажати дівчат, які так чинитимуть, адже тільки народ підневільний вважає злочином поступливість