Арабська культура - Аладдін і чарівна лампа

— То що, візире? Чи бачив ти коли-небудь хоча б один такий самоцвіт?

— Ні, ніколи не бачив, о царю над царями! — відповів візир. — Мабуть, навіть у скарбниці твоєї величності подібного немає.

Тоді султан мовив:

— Чи ж не гідний той, хто обдарував мене так щедро, бути нареченим моєї доньки? Впевнений, ніхто її не вартий, окрім нього.

Візир ледь не помер від розпачу, коли почув ці слова, адже султан обіцяв видати доньку заміж за його сина. Трохи помовчавши, сказав:

— О царю над царями, будь до мене милосердним! Твоя величносте, мені було обіцяно, що за три місяці царівна стане дружиною мого сина! Я обіцяю тобі, якщо буде на те воля Аллаха, подарунок мого сина буде кращим, ніж цей.

І хоча султан вважав таке неможливим, він усе ж дав візирові три місяці часу на пошуки подарунка, який би перевершив самоцвіти, що посміхалися до нього з порцелянового тареля. А потім звернувся до матері Аладдіна:

— О жінко, піди до свого сина і скажи йому, що я даю своє царське слово: моя люба Бадр аль-Будур стане його дружиною! Та щоб залагодити усі справи, треба почекати три місяці.

І мати Аладдіна поцілувала султанові руку, побажала йому всіляких благ та повернулася додому, сповнена радості. Коли вона підійшла до сина, він побачив, що вона усміхається. Він знав: це добрий знак. А те, що цього разу мати повернулася без самоцвітів, ще більше втішило його.

— О матусю, — сказав Аладдін, — мені здається, що ти повернулася із доброю звісткою! Невже мій дарунок допоміг тобі отримати султанове благословення?

І мати розповіла синові, що султан зустрів її ласкаво, а побачивши самоцвіти, пообіцяв, що його донька стане дружиною Аладдіна.

— Але, синку, — додала вона, — перед тим, як він погодився віддати за тебе царівну, головний візир щось йому прошепотів, а тоді султан повідомив, що доведеться тобі три місяці почекати. Я дуже хвилююся, що візир може виявитися втіленням зла у людській подобі і, о синку, зможе переконати султана змінити своє рішення!

Та Аладдін, почувши про султанову згоду на його шлюб із царівною, сказав матері, не тямлячи себе від щастя:

— Якщо султан обіцяв мені свою доньку за три місяці, то мені байдуже до того візира!

Син щиро подякував матері за її сміливість та старанність і вигукнув:

— Присягаюся Аллахом, о матусю, сьогодні ти витягла мене з потойбіччя! Слава всевишньому! Немає нікого щасливішого від мене!

Так, очікуючи, коли мине призначений султаном термін, витаючи у мріях, Аладдін прожив два місяці.

Та одного разу його мати надвечір вийшла у місто, аби купити олії, і побачила, що базар зачинений, а все місто святково прикрашене. Люди заквітчують свої крамнички, запалюють свічки й лампадки, а вельможі їдуть на конях, тримаючи в руках запалені смолоскипи. Це дуже здивувало жінку. Роззирнувшись довкола себе, вона помітила, що одна крамничка ще працювала, і увійшла туди. Купивши олії, вона запитала у крамаря:

— Прошу тебе, скажи, що трапилося? Чому це сьогодні так святково прикрашене місто, чому зачинений базар?

— О жінко, — відповів олійник, — ти, мабуть, нетутешня.

— Ні, — заперечила мати Аладдіна. — Я тутешня, проте не знаю, з якої нагоди прикрашено місто.

— Сьогодні ввечері, — сказав господар крамнички, — син головного візира увійде до султанівни Бадр аль-Будур. Зараз він у лазні, а всі ці воїни і вельможі чекають, коли він вийде, щоб поїхати попереду нього і провести його до султанового палацу.

Аладдінова мати зойкнула, почувши пояснення олійника. Вона не знала, як повідомити синові таку погану новину, адже той з нетерпінням чекав, коли ж минуть три місяці, лічив дні й години до закінчення домовленого терміну.

Пригнічена, вона повернулася додому і, підійшовши до сина, сумовито зітхнула:

— О синку, я принесла тобі погану новину, та не засмучуйся.

— Що за новина, мамо?! — стривожено вигукнув Аладдін.

— Султан порушив свою обіцянку… Він видає Бадр аль-Будур за сина головного візира, і сьогодні ввечері той увійде до неї. О синку, коли я розмовляла із султаном, серце моє відчувало, що цей негідник візир обов’язково намовить султана змінити рішення.

— А ти впевнена, що це не плітки? Ти все перевірила? — запитав Аладдін.

— О дитино моя люба, — відповіла мати, — вийшовши за олією, я побачила, що місто святково прикрашене, а воїни й еміри сидять на конях, чекаючи, коли візирів син вийде із лазні, аби провести його до палацу султана. Олійник розповів мені все і дуже здивувався, що я нічого не знаю. Навіть подумав, що я нетутешня.

Аладдін від безнадії на мить увесь затрусився, але скоро опанував себе і сів думати, як йому бути. Аж раптом він згадав про лампу.

— Присягаюся твоїм життям, о матусю, — сказав Аладдін, — син головного візира ніколи не втішатиметься з нею! Краще накривай на стіл — ми повечеряємо, а потім я висплюся, і ранок принесе із собою радість!

Мати накрила на стіл, як просив син, а після вечері Аладдін пішов до своєї кімнати, узяв і потер чарівну лампу. Тієї ж миті перед ним з’явився джин і сказав:

— О володарю, твій раб перед тобою! Проси в мене що завгодно — я і всі раби цієї лампи виконаємо будь-яке твоє бажання.

— Слухай же, — наказав йому Аладдін. — Я попросив у султана благословення на шлюб із його донькою, і він обіцяв віддати її за мене через три місяці. Проте він не дотримав слова і тепер вона виходить заміж за візирового сина. Сьогодні ввечері він увійде до неї. А ти зроби ось що: коли побачиш, що молодята, син візира і Бадр аль-Будур, лягли разом, візьми їх і принеси до мене.

— Слухаю і виконую! — відповів джин і щез.

Аладдін ніяк не міг