П. П. Андрушко - Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

які складаються між суб'єктами з приводу реалізації саме цих конституційних прав. Саме ці права і утворюють зміст правовідносин. На думку С.Я. Лихової, Конституція України перетворює суспільні відносини на конституційні правовідносини, які розглядаються як індивідуалізований суспільний зв'язок між особами, який виникає на основі норм права і який характеризується наявністю суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що підтримуються і гарантуються примусовою силою держави. Конституційні правовідносини, як і будь-які інші, мають свою структуру і свої особливості. Якщо норми інших галузей права досить детально перелічують суб'єктів правовідносин, то більшості конституційних правовідносин притаманний високий рівень узагальнення і абстрактна форма взаємодії їх суб'єктів. Тільки конституційних норм не завжди достатньо, щоб виділити конституційні настанови на практиці, і вони недостатньо захищені власними санкціями. Нормативний блок механізму реалізації Конституції України передбачає можливість як безпосереднього, так і опосередкованого застосування її норм, тобто через норми галузевого законодавства[55].

С.Я. Лихова вважає, що, трансформуючись у відносини правові, суспільні відносини не просто набувають іншого змісту, але відрізняються від суспільних відносин рядом змістовних ознак, набувають нової якості — вони стають елементом механізму правового регулювання, який може бути визначений як єдина система правових засобів, за допомогою якої забезпечу» іься результативний правовий вплив на суспільні відносини. На думку

С.Я. Лихової, якщо розглядати механізм правового регулювання як сукупність елементів, якими є юридичні норми, правовідносини, акти реалізації прав і обов'язків, а також акти застосування права (факультативний елемент), то саме правовідносини і є тим «вразливим» елементом, якому заподіюється чи може заподіюватися шкода («зсередини» чи «ззовні») вчиненням злочину. Наприклад, видовим об’єктом злочинів прози виборчих прав громадян України (ст. 157–159 КК) цей автор визнає виборчі правовідносини, які регулюються нормами Конституції України та виборчими законами[56]. Такий підхід до визначення об'єкта злочинів дає С.Я. Лиховій можливість дослідити взаємозв'язок регулятивних і охоронних кримінальних правовідносин. Зокрема, вона вказує, що схематично, на прикладі злочинів прози виборчих прав громадян України, цей зв'язок можна визначити наступним чином: виборчі правовідносини є об'єктом відповідних злочинів. Впливаючи на ці правовідносини, суб'єкти злочинів і суб'єкти цих правовідносин (якщо шкода наноситься «зсередини») порушують їх і роблять незаконними. Наприклад, неправильно підраховуючи голоси або видаючи виборчий бюлетень особі, яка не внесена до списків виборців, член дільничної виборчої комісії «створює» незаконні, «спотворені», правовідносини і, таким чином, перетворюється із суб'єкта виборчих правовідносин на суб'єкта кримінальних правовідносин, набуваючи при цьому «додатковий обов'язок» — понести кримінальну відповідальність[57]. Вказуючи на невдалу назву розділу V Особливої частини КК України, С.Я. Лихова зауважує, що права людини — це міра дозволеної поведінки, це певного роду абстракція, порушити яку шляхом вчинення злочину неможливо, особливо коли йдеться про позитивні права, які дійсно, як би проти цього не заперечували прихильники доктрини природного права, формуються державою. Тому, хоча в назві даного розділу і міститься термін «права», об'єктом конкретної групи злочинів є саме правовідносини, зміст яких ці права (в даному випадку — виборчі) утворюють[58]. Аналогічний підхід застосовано С.Я. Лиховою і до визначення об'єкта злочину, юридичний склад якого передбачено в ст. 160 КК[59].

М І. Мельник, навпаки, об’єктом злочинів, передбачених ст. 157–159 КК, називає виборче право (право обирати і бути обраним) громадян України, а також їхнє право вести передвиборну агітацію (ст. 157 КК), виборче право громадян, а також встановлений порядок голосування та порядок підрахунку голосів і оголошення результатів виборів (ст. 158 КК), виборче право громадян у частині здійснення ними голосування під час виборів (ст. 159 КК), право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, а також встановлений порядок організації та проведення всеукраїнського або місцевих референдумів (ст. 160 КК)[60].

З позиції концепції «об'єкт злочину — правовідносини» С.Я. Лихова розглядає і інші однорідні злочини, які містяться в п'ятому розділі Особливої частини КК. Наприклад, вона вказує, що у КК передбачено ряд норм, спрямованих на охорону конституційних громадянських правовідносин, які є формою реалізації права особи на життя, честь, гідність, свободу та особисту недоторканність, права на особисте життя та охорону його таємниці, права на свободу думки, слова, а також свободу віросповідання[61].

Аналізуючи окремі склади злочинів проти громадянських правовідносин, С.Я. Лихова вказує, що саме правовідносини, які виникають в процесі реалізації громадянами свого права на недоторканність приватного життя, і є видовим об'єктом злочинів, склади яких передбачені в диспозиціях ст. 162, 163, 182 КК[62]. Це дає їй підставу розглядати безпосереднім об'єктом діяння, склад якого передбачено в диспозиції ст. 163 КК, а також правовідносини, змістом яких є абсолютне право особи на збереження в таємниці будь-яких відомостей, які передаються засобами комунікацій: телефоном, телеграфом тощо