П. П. Андрушко - Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

засобами зв’язку чи через комп'ютер (проблеми вдосконалення) // Конкуренція. Вісник антимонопольного комітету України. — 2005. — № 2. — С.35. ">[63]. До злочинів, які посягають на громадянські правовідносини, С.Я. Лихова відносить і діяння, що посягають на правовідносини у сфері віросповідання. Як пише цей автор, видовим об'єктом злочинів, склади яких передбачені в ст. 178–180 КК, слід вважати правовідносини, змістом яких виступає право особи сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої релігії. Визначаючи безпосередні об'єкти окремих злочинів цієї групи, С.Я. Лихова вказує, що безпосереднім об'єктом злочину, склад якого передбачено в диспозиції ст. 178 КК, є майнові відносини, суб'єктами яких є релігійні організації; об'єктом злочину, склад якого передбачено в диспозиції ст. 179 КК, слід вважати правовідносини, змістом яких є право релігійних організацій та громадян володіти, користуватися та розпоряджатися спеціальними предметами — релігійними святинями з метою реалізації права на свободу віросповідання; безпосереднім об'єктом злочину, склад якого передбачено в диспозиції ст. 180 КК, слід вважати правовідносини, пов'язані з реалізацією права громадян безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи та обряди, вести релігійну діяльність (ч. І ст. 35 Конституції України). Ці правовідносини, на її думку, є компонентом правовідносин, пов'язаних із реалізацією права на свободу віросповідання[64].

Ряд публікацій Лихової С.Я. присвячено визначенню змісту злочинів, які посягають на трудові права громадян (ст. 172–175 КК)[65]. Як вказує С.Я. Лихова, конституційне право на працю як поняття абстрактне, «мішенню», на яку спрямоване, злочинне діяння, бути не може, це — поняття узагальнююче. Винна особа спрямовує свої суспільно-небезпечні дії на реально існуючі правові відносини або на окремі їх елементи, які і зазнають шкоди в результаті таких дій. Якщо людину незаконно звільнили з роботи, вона може влаштуватись на іншу, право у неї залишається, а от трудові правовідносини внаслідок такого діяння дійсно зазнали шкоди і були порушені[66].

Аналізуючи склади злочинів, які містяться в статтях розділу V Особливої частини КК, Лихова С.Я. робить висновок про те, що в ньому містяться однорідні злочини, які, по-перше, посягають на родові об'єкти, які виходять за межі громадянських, політичних та соціальних правовідносин, а по-друге, саме родові об'єкти цих злочинів дають підставу для виділення їх в окремі розділи. Так, злочини, юридичні склади яких містяться в диспозиціях ст. 164–169 КК, на думку С.Я. Лихової, посягають на один родовий об'єкт, а саме на правовідносини, які регулюються нормами сімейного права, а видовими об'єктами злочинів у межах вказаного родового об'єкта є наступні відносини: аліментні, опікунські, пов'язані з процесом усиновлення[67].

І інша група злочинів, які мають спільний родовий об'єкт, — це злочини, які посягають на право інтелектуальної власності, яка розуміється як правовідносини, які виникають у процесі володіння, користування та розпорядження духовними благами[68].

Однією із проблем, які виникають при аналізі даної концепції, є те, що законодавець в назві розділу V Особливої частини КК вживає термін не «правовідносини», а «права», хоча С.Я. Лихова і вважає, що права не можуть бути об'єктом злочину, а складають тільки зміст правовідносин. Цей автор робить спробу розв'язати дану проблему і, зокрема, вказує, що родовий об'єкт с певною мірою явищем абстрактним і слід розглядати дві його характеристики — назву і зміст. Більшість назв родового об'єкта, що містяться в назвах розділів Особливої частини КК України, потребують розкриття їх змісту. У назві розділу фіксується те, що є загальним, родовим саме для цієї групи злочинів, адже кожен конкретний злочин завдає шкоди конкретному безпосередньому об'єкту, а з ознак безпосередніх об'єктів і складається зміст родового об'єкта[69].

У статті 3 Конституції України об'єктами правової охорони, в тому числі і кримінально-правової охорони, названі людина, життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека, права і свободи людини. У розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України йдеться про конституційні права і свободи людини і громадянина, політичні, економічні, соціальні, культурні та інші інтереси громадян України (ч. І ст. 36).

Оцінюючи суть нормативної школи, С.Б. Гавриш пише, що, «незважаючи на розмаїтість формулювань об’єкта злочину, більшість буржуазних криміналістів як раннього, так і більш сучасного періоду розглядали об'єкт у двох площинах. По-перше, як нормативну, правову категорію. Злочин насамперед порушує норму, кримінально-правову заборону. По-друге, злочин посягає на благо, охоронюване цією нормою («правове благо»), і спричиняє йому шкоду. До того ж під таким благом розуміють як матеріальні, так і нематеріальні, але цілком реальні і конкретні явища життя». Виходячи з цього, С.Б. Гавриш доходить висновку, що таке розуміння об’єкта посягання найбільш повно відповідає самій суті кримінального права — охороні від небезпечних посягань конкретних і об'єктивно існуючих проявів реального світу, воно позбавлене ідеологічного змісту та нейтральне до будь-якої