П. П. Андрушко - Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

Значну увагу аналізу окремих аспектів позиції Є.В. Фесенка щодо об'єкта злочину я приділив, щоб обґрунтувати недостатню аргументованість віднесення ним до компонентів (складових частин) цінностей як об'єкта злочину матеріалізованих та нематеріалізованих благ. Такі блага (за термінологією Є.В. Фесенка — П.А.), на мій погляд, слід вважати предметом злочину, а не об'єктом злочину як одним із видів цінностей.

П.С. Матишевський під благами як структурними частинами цінностей розуміє те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам, і поділяє їх на три види:

1) блага як природна невід'ємна цінність людини, до яких він відносить життя, здоров’я, честь і гідність людини;

2) блага, якими людина наділена як член суспільства, — права людини на власність, житло, виборчі, трудові права, свободи, законні інтереси людини;

3) суспільні блага, тобто цінності, якими наділені суспільні або державні органи, держава в цілому. Ними конкретно можуть бути права та інтереси суспільства, держави або їх структур,

П.С. Матишевський також пише, що одним із компонентів об'єкта злочину — різновидом благ може бути і відповідний щодо інтересів людини, суспільства і держави стан суспільних відносин. Зазначу, що найважливіші об'єкти кримінально-правової охорони називаються безпосередньо в ч. І ст. 1 КК (права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України), в деяких інших статтях Загальної частини КК («охоронювані законом права та інтереси особи» — ст. 36 КК; «правоохоронювані інтереси», «охоронювані законом права людини або інших осіб», «суспільні інтереси», «інтереси держави» — ст. 39 КК; «правоохоронювані інтереси» — ст. 40, 41, 42, 43 КК, «конституційні права та свободи людини і громадянина» — ст. 41 КК), у назвах більшості розділів Особливої частини КК та в багатьох її статтях: «основи національної безпеки України» (назва розділу І), «життя та здоров'я особи» (назва розділу II), «воля, честь та гідність особи» (назва розділу III), «статева свобода та статева недоторканість особи» (назва розділу IV), «виборчі, трудові та інші особисті права і свободи людини і громадянина» (назва розділу V), «право власності» (назва розділу VI), «громадська безпека» (назва розділу X), «громадський порядок та моральність» (назва розділу XII), «здоров'я населення» (назва розділу XIII), «авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян» (назва розділу XV), «правосуддя» (назва розділу XVIII), «мир, безпека людства, міжнародний правопорядок» (назва розділу XX), а також конкретизуються в окремих статтях Особливої частини КК. Наприклад, у ст. 364, 365, 367 КК говориться про охоронювані законом права, свободи та інтереси окремих громадян, державні інтереси, громадські інтереси, інтереси юридичних осіб.

Окремими вченими безпосередні об'єкти конкретних злочинів визнаються як певні принципи. Зокрема, П.С. Матишевський безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 161 КК, називає закріплений у Конституції України принцип рівності прав і свобод перед законом і судом та в громадянському суспільстві людини, особи і громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії, політичних і інших переконань[50]. Схожий підхід до визначення безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст. 161 КК, у М.І. Мельника та М.І. Хавронюка: таким, на їх думку, є рівність громадян у їх конституційних правах та рівність їх перед законом як принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина, а його факультативним додатковим об'єктом — честь і гідність особи, її життя, здоров'я, власність, встановлений порядок виконання службовими особами своїх повноважень[51].

З позицією про визнання об'єктом окремих злочинів певних конституційних принципів однозначно погодитись не можна. Під принципом розуміється основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напряму; переконання, норма, правило, яким керується хто-небудь у житті, поведінці, чи яке покладене в основу діяльності кого-небудь (наприклад, принцип гласності діяльності якоїсь організації)[52]. Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. У статті 18 Конституції України згадуються загальновизнані принципи і норми міжнародного права. У загальній теорії права та теорії окремих галузей права виділяються їх принципи. Під принципами кримінального права МЛ. Бажанов розуміє основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовчу діяльність, які мають важливе значення у здійсненні кримінальної політики держави[53]. П.С. Матишевський, зазначивши, що термін «принцип» походить від латинського «principium» і означає «начало», «основа», визначає принципи кримінального права як вихідні, основоположні ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законодавстві[54].

Певною "модернізацією" концепції об'єкт злочину — суспільні відносини є концепція, за якої об'єктом злочину є правовідносини, що складаються з приводу реалізації прав та свобод людини і громадянина. Її прихильником є С.Я. Лихова, яка послідовно розвиває її в цілій низці своїх публікацій. Зокрема, досліджуючи проблеми, які виникають при застосуванні норм, що містяться в статтях розділу V Особливої частини КК України, цей автор вважає, що родовими об’єктами трьох груп однорідних злочинів — проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина є конституційні правовідносини,