Борис Григоріович Херсон - Сталіна не було, Борис Григоріович Херсон

без стуку.

Ти, звичайно боявся, але не подавав знаку.

Тобі говорили: «Суко,

буду стріляти тебе так само довго, як ти копаєш, собако!

Починаючи з ноги і вище. Розумієш рускає слово?»

Як не зрозуміти! Ти не вчора народився.

Стиснув держак лопати, підняв раптово

і вломив йому в череп. І конвойний звалився.

Тебе не спіймали. Або шукати не стали.

Сховався в скиту, де жила старовірка старенька…

Все одно Ти помер раніше, ніж помер Сталін.

Набагато раніше. Потім воскрес.

          Ось Євангелія коротенька.

♦ ♦ ♦

Штандарти фюрера кинуто до стіни Мавзолею.

Червоною площею Жуков на білому скаче коні.

Сталін стоїть на трибуні, без жалю височить над землею.

Сталін махає рукою. Сталін тішиться день при дні.

Спочатку – братання із ворогом. Згодом – смерть батальйонами

на підступах до столиці. Одначе, в кінці кінців,

наші батьки по площі проходять поротно колонами.

Ми дивились парад по «ящику», ми радіємо за батьків.

Ти поглянь – вже і свято призначили. І плівку реставрували.

Можна дивитись кіно із Жуковим; в шані й Сталін, здається, тепер.

Гунявий, бровастий Льонька стане маршалом. Це – чимало.

У перспективі далекій історії – ніхто не врятує СРСР.

Скільки б не нести вінків до Кремля, смерть просвічуючи рентгеном,

Все однаково нашим праправнукам – їм насилля змикає вуста.

Це було б щось на кшталт перемоги Рима над Карфагеном:

Свято можна не раз відзначати, але в грудях залишиться – німота.

Заглядаємо ув Історію як у вікна батьківських спалень.

Задихається Мати-Вітчизна верхи на батьку-вождеві, мов на жеребці.

Прекрасно, що є телевізор. І що є задоволений Сталін.

Весело і прекрасно Жуков катається верхи. Епоха гоїть рубці.

♦ ♦ ♦

онде старці столітні при медалях при орденах

у руках в них червоні пучечки комсомольських гвоздик

онде плити і білий послід на уславлених іменах

онде часу пропащо-тривожного дрож і тик

все здригається все тремтить і опори немає там

і щотижня лунають вибухи мов за графіком із ночей

онде хлопці міцні йдуть несуть свій уклін катам

кат сміється з портрета кров по вусах його тече

онде бранні поля їх пройти це покласти життя

вони всіяні мінами і осколками та усім

іншим спадком сучасності у якому дихання й каяття

неможливі практично але ми вдихаєм прогірклий дим

в забуття шлях тернистий недовгий нема зупинок

ми йдемо спотикаючись дати пороги брам

ось уже навіть видно наш бетонний вічний будинок

величезний висотний поверхів не злічити нам

Поруч з легендою

♦ ♦ ♦

коли від минулого залишається

збірка міфів у переказі для дітей

молодшого шкільного віку

де немає ні пріапа ні фекалій в авгієвих стайнях

а геракл у білій футболці несе олімпійський вогонь

в колишнє бельгійське конго

і ще залишаються білі руїни на тлі синього неба

знайомого нам за листівками 1907 року

коли від ворога залишається тільки спосіб

приготування кави можна спокійно

пити каву дивитися на руїни

які виглядають гірше

ніж на листівці 1907 року

а небо залишилося таким самим

й каву готують файно

і ти вже викликав таксі в аеропорт

бо тут вже нема чого робити

Друга подорож до Візантії

1

Немає царства для старця. Але в кожному царстві є

притулок для старців, там за порогом імла настає,

у спотвореного розуму віку немає, щастя моє!.

Єдиний шлях – пуститися в плавання, рух води

розчиняє все, пора витягувати неводи.

Стривожена макрель збивається в срібні шари,

акули б риб щадили, якщо б добрі були,

тим, хто старий, пора виходити з гри.

Колесо світобудови, чіпляючись за колесо

історії або сансари, як при грі у серсо,

крутиться на фалічному щільному штирці.

Господь просить циганку поворожити Йому по руці.

Циганка дивиться на лінію вічності, день, місяць та рік,

каже йому те, що сам Він світові передрік.

2

Перевалюючись з ноги на ногу, спираючись на милицю,

як Сфінкс говорив Едіпові, вечір на трьох ногах,

мати в ліжку, батько в труні, легка смерть не помилиться

на дорозі, є час поговорити та послухати божих птах,

про сварки, любов і ревнощі, перш ніж сліпота

не вразить тебе. Світ не той і старість не та.

А душа співає і плескає в долоньки скаче;

ти чуєш той спів?

душі справи немає до тіла до декількох днів,

які їй залишилися, поки Господня рука

не зупинить на трьох ногах стрибаючого мозгляка.

Ніколи не любив Візантію. Її царів, куполів,

спершу засліплених, потім відтятих голів.

3

Ніколи не любив Візантію. Завжди любив

її співи, мозаїки, дзвін кадил, серед інших див —

окатих святих, які тримають храми в руках,

пам’ятав, що початок Премудрості – Божий страх,

кінець Премудрості – людська безстрашність. Ось

Премудрість созда собі дім на семи стовпах,

стоїть на площі, в гості кличе когось,

гола стоїть, долонею прикриваючи пах.

Росіяни вивезли з Візантії те все, що могли.

Пливу до Візантії, прив’язаний до щогли.

4

Не любив плавби. Човен здавався мені

чорним жуком, що лежить на опуклій щільній спині,

чорні лапи схожі на весла – скажете «ні»?

Не любив