Лоран Доріан - Холодний Принц , Лоран Доріан

Розділ XIII. Перші хвилини і таємниці замку

Мілея йшла за Принцем по довгих коридорах замку. Кожен її крок відгукувався лунким відлунням, що наповнювало повітря тінями. Вогонь у каміні кидав мляве світло на кам’яні стіни, які здавались однаковими, немов відбитки часу, що забулися. Природне світло не проникало сюди, і замок здавався ще темнішим і глибшим, ніж вона уявляла.

Мілея відчула, як кожен повітряний потік тут був не просто холодним, а навіть похмурим. Вона пильно вдивлялась у високі стелі, по яких блукали тіні від вогнів. Кожен куток здавався навмисно неосвітленим, і цей холод, що пробирався через шкіру, вражав її навіть більше, ніж будь-які фізичні перепони.

Принц не зупинявся, і кроки його були швидкими, наче він добре знав цей шлях. Вона слідувала за ним, відчуваючи, як почуття тривоги та цікавості змішуються.

Вони досягли великої зали з величезними вікнами, що дивились на безкрайні гори. Тут стояли величезні старовинні меблі, на яких були відбитки часу і пилу, немов цей замок ніколи не відвідувався. Кімната була холодною, але не через повітря — через її атмосферу. Вона відчувала, що це не просто будівля, це щось більше.

Принц зупинився перед каміном, де маленький вогонь ледь тліє. Він подивився на неї, але його погляд був спокійним, майже байдужим. Здавалося, він нічого не відчував.

— Ти можеш залишитися тут, якщо захочеш, — сказав він тихо, розбиваючи тишу. — Тут ти будеш в безпеці. Але твоя присутність змінить це місце.

Мілея обережно оглядала кімнату, прислухаючись до кожного слова, що вимовляв Принц. У його голосі не було жодного натяку на емоції. Він був холодним і відстороненим, і це тільки підсилювало її відчуття, що тут щось не так.

— Я не знаю, чому ви запросили мене сюди, — сказала вона, спостерігаючи, як його погляд знову зупиняється на ній. — Що тут відбувається?

Принц на мить замовк. Вогонь у каміні потріскував, і його жар освітлював його маску. Він був майже невидимий, але в той же час і непереможний, як тінь на стіні.

— Все, що ти бачиш, — лише оболонка, — відповів він. — Але ти повинна бути готовою побачити більше.

Мілея відчувала, що це місце, цей замок, вже не був просто домом для таємниць. Він був живим. І кожен його крок, кожне слово, яке вимовляв Принц, додавало нову частину цього загадкового світу.

Її погляд зупинився на позолоченому дзеркалі, що висіло на протилежній стіні. В ньому відбивався не тільки її образ, а й блідий силует. Невідомо чий — чи її власний, чи смертельної тіні, що плелася по коридорах замку. Але щось у тому відображенні дивилося на неї з іншого боку, ніби вона стала частиною чогось більшого.

— Ви не хочете розповісти, чому ви мене запросили? — запитала вона, знову дивлячись на нього.

Принц подивився на неї, і хоча його маска залишалась незмінною, здавалося, що він все ж відчував її запитання.

— Ти побачиш все. Час покаже.

У цей момент двері кімнати тихо відчинились, і з-за них виходила потаємна служниця. Її погляд був настільки спокійним, що Мілея майже не помітила її присутності.

— Вам принесено вечерю, — сказала вона холодним голосом, дивлячись на Мілею. — Якщо бажаєте.

Цей момент, цей новий погляд на «сліпих» служниць, нагадував їй, що замок не тільки старовинний, але й просякнутий таємницями і невидимими нитками, які можуть утримати навіть тих, хто хоче втекти.

Принц відкинувся на спинку стільця, поглядаючи на Мілею з деякою зацікавленістю.

— Їжте, якщо хочете. І зрозумієте більше, ніж словами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍