Ангеліна Кріхелі - Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі

- Бачу, зовсім розхворівся, - дещо ніяково резюмувала Христина, киваючи в бік чоловіка.

Той щось буркнув у відповідь, впускаючи гостей і зачиняючи двері. Вероніка сіла на холодні сходинки й розридалася. І тут шефиня впевнено обійшла її! Навіщо відвідує викладача сина в неділю? Напевно ж вона не до всіх хворих співробітників із візитами ходить. Висновок очевидний, і від цього на душі ще гірше.

Опинившись у квартирі, Христина крадькома озирнулася. Обстава досить бідна. Але в приміщенні чисто. Косметичний ремонт зроблено, судячи з усього, нещодавно. Злиднями не пахне. А ось хворобою...

- Застуда? - уточнила Сомова трішки роздратовано.

Вона на дух не переварювала людські слабкості. Особливо, коли це стосувалося її. А вже якщо хворіла сама, так і зовсім самоїдством займалася. Благо, траплялося подібне вкрай рідко.

- Поняття не маю, - шмигнув носом чоловік, стривожено глянувши на Гната. - Не добре, що ти тут, малюче. Раптом захворієш теж.

Кинув повний докору погляд на недбайливу матусю.

- У нього імунітет міцний, - фиркнула Кріс. - Та й це його ідея була - приїхати. Точніше, наказ. І не послухатися не можна.

- А старший хто в родині? - сердито прохрипів Тім, натякаючи, що дитина має слухати матір, а не навпаки.

Однак хлопчик поставив у глухий кут обох дорослих. Зосереджено оглянувши обох по черзі, видав без сумнівів:

- Ти, тату!

Чоловік і жінка зустрілися задумливими поглядами в тиші, що запанувала.

- Лікаря вже викликав? - діловито запитала Христина, оживаючи першою.

- Вони зараз не приїжджають без вагомої причини, - беззлобно хмикнув він.

- Що з ліків приймав?

Христина звично взялася керувати ситуацією, змусивши Тимофія невдоволено насупитися. Від їдких коментарів утримався. Дитині ні до чого підривати материнський авторитет. Та й приємно, що примчали лікувати його, чужу їм людину. Він-то знав справжні обставини, на відміну від щиро схвильованого його станом Гната.

- Тату? - окликнув хлопчик, демонструючи, що пауза затягнулася.

- Не пам'ятаю, - відгукнувся чоловік, неуважно вказавши рукою на тумбочку біля ліжка.

В однокімнатній квартирі його спальня була одночасно і кабінетом, і вітальнею. Але він радів, що така є. Що зароблена його чесною працею. Дивно виходить: працюють деякі люди однаково багато і з душею. А одному праця сповна винагороджується благами матеріальними, інший топчеться на одному місці. Третій же задовольняється отриманим невеликим результатом і заспокоюється на тому. Везіння - це прописана доля чи результати мікрорішень самої людини? Загадка, яку люди століття намагаються розгадати та за яку отримують клеймо заздрісників. Якщо розмірковують про це ті, хто бідніший. Чомусь вважається, що багатим ніколи філософствувати.

Але ось воно, добробут власною персоною. Стоїть посеред його скромної квартирки, виглядає безглуздо. І Сомова в його житлі. І житло на тлі розкішно, дорого і зі смаком одягненої начальниці.

Відчувши нову хвилю слабкості, що накотилася до тремтіння в колінах, Тимофій побрів у бік ліжка.

Христина попрямувала слідом. Стала методично піднімати кожен флакончик із ліками й розглядати.

Спалахнув, коли один за одним ліки вирушили у принесене нею з кухні відро для сміття. Його слухняно тримав Гнат.

- Що ви робите? - обурився Тім.

- Майже всі вони прострочені, - просто пояснила Христина, зустрічаючись із ним поглядом. - Вони, як мінімум, не підходять. А можуть ще й шкоди завдати. Лежи, будь ласка. А ми зараз поміряємо тобі температуру, - зніяковіло промовила гостю, простягаючи йому термометр раптом тремтячою рукою. - І в аптеку сходимо.

Хотіла спершу замовити експрес-доставку. Але вона все одно довше їхатиме, ніж їм збігати. Напевно ж поблизу є аптека. Та ще й не одна. Це завжди здавалося Сомовій дивним. На одному розі вулиці три, а то й чотири аптеки. І всі при тому не збиткові. Звідки ж люди так багато хворіють? З чиєї турботливої подачі?

Тимофій мляво заперечив:

- З ліками хворіють лише сім днів, а без ліків аж тиждень, - усміхнувся.

Гнат округлив очі:

- Так це ж те саме, тату, - наївно заперечив хлопчик.

Христина ласкаво опустила руку йому на голову.

- Сонечко, у цьому й суть виразу, - почала пояснювати жінка, сідаючи навпочіпки перед сином. - Що нічого не змінюється, крім формулювання. Тільки гра слів, а не реальна допомога. Щоправда, це не завжди так...

Злякано озирнулася на Тимофія, який з невірою дивився на неї. Невже він усе ж таки не помилився, і в ній набагато більше тепла, ніж хоче й готова демонструвати стороннім?

Переконавшись, що температура Тимофія не намагається повзти вище тридцяти восьми, рішуче випросталася, беручи сина за руку. Давай-но сходимо з тобою в аптеку для тата.

Гнат відгукнувся радісною згодою. Не діяти поруч із близькими, які страждають, вкрай болісно. Особливо діяльній за природою своєю дитині. Тим паче, що він завжди брав приклад із мами.