Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 6 -

— Тут вирвана сторінка.

Навіє тримала в руках книгу "Ауридіум", притискаючи її до себе. Вона дивилася на дідуся Мейба, який лише закотив очі, побачивши онучку. Коли Блейзфорд мала такий настрій, то однозначно очікуй біди.

Розмова більше не підіймалася про Сільсію, Джило кожного разу знаходив важливу справу, щойно Навіє хотіла поговорити про ту, яка була частою гостею шпиталю.

«Сільсія займає в серці дідуся також місце» — фотокарток в рамках на стіні особистого кабінету було не менше ніж самої Навіє. — «Він напевне сюди її не запрошував. Побачивши ці фото, в неї б питання однозначно виникли… »

— Ця книга... — почала вона, проганяючи нав’язливі думки які переслідували її кілька днів поспіль

 Мейб перебив онуку важким зітханням перш ніж вона закінчила фразу.

— Наві, ти ж знаєш, скільки років цій книзі, — сказав Джило, підходячи ближче, гучно стукаючи ціпком по підлозі. Він обережно взяв книгу з рук онуки, й  почав гортати сторінки, мов перевіряючи  її слова. — Це ж родинний гримуар, передавався з покоління в покоління. Звісно, вона не може бути в ідеальному стані.

— Це важлива сторінка, — не вгамовувалася Навіє. — На цій сторінці цінне заклинання. На сусідній сторінці описане побічна дія й наслідки, але саме заклинання відсутнє.

Мейб глянув на неї з ніжністю і сумом водночас. Він знав, наскільки Навіє мала запальний характер, як і те, що впертістю вона нікому не поступалася, власне як і допитливістю.

«Не всі відповіді можна знайти в старих книгах» — подумав Джило, але думки своєї не озвучив.

— Навіє, іноді деякі знання втрачаються назавжди, і ми мусимо жити з тим, що маємо. — Він продовжував обережно перегортати сторінки, вдаючи, що ніби справді намагався знайти хоч якісь підказки. — Можливо не варто так зациклюватися на тому, що так давно пилилося в старих ящиках.

Блейзфорд глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти свою цікавість. Вона знала, що дідусь мав цілковиту рацію, але відчувала, що на душі зовсім не спокійно, і що втрата цієї сторінки може бути важливою.  Навіє навіть суті заклинання не знала, та щось всередині не давало їй спокою, доки вона не дізнається те заклинання. Вона подивилася на дідуся з рішучістю.

— Одна єдина сторінка. Книга можливо й стара, а сторінки затерті, і мені спокою не дасть, доки я не знайду те заклинання. Або відповідь, де воно поділося, — сказала вона впевнено, тиснучи на дідуся. — Буду шукати доти, доки…

Мейб усміхнувся, побачивши в її очах вогонь рішучості.

— Це моя онучка, — сказав він з гордістю і розпачем одночасно. — Знаю, знаю, що ти знаєш вже відповідь. Я вирвав сторінку.

Вони поглянули один на одного з розумінням.

— Я підозрювала, — відповіла Навія. — І знаю, що ти не вмієш брехати, принаймні мені. Навіщо тобі було те заклинання? Ти не з тих… — вона підійшла до Мейба й одним рухом зупинила гортання сторінок сама там, де заклинання було вирване. — Хто вирішує когось прив’язати магічно до себе. І на тобі видимих знаків немає, — її слова заганяли Джило в глухий кут. — А ще знаю, що сюди ти переїхав не з власних намірів, а тебе сюди відправили за наказом. Ти мав стерегти доньку короля й королеви, чи не так?

Мейб зітхнув, його обличчя на мить стало суворішим, але потім він кивнув.

— Так, Наві. Мені доручили це завдання багато років тому. Я мав допомагати не просто стерегти спадкоємицю, а  прослідкувати щоб її сила була під надійним замком.

— Який я успішно надламала, — Блейзфорд підтиснула губи, дивлячись на сторінки гримуара, яку все ще тримав в руках дідусь.

— Вона спадкоємиця, — голос Джило був рівним, без емоцій. — В її жилах тече не просто королівська кров, по ній тече буквально ледь не вся пітьма Тораллака.

— І кращим способом було розділити цю силу, — зробила підсумок Блейзфорд.  — тільки от де ти знайшов симбіонта*, який погодився б розділити темну магію? Це ж збіса боляче, — Її очі моментально розширюються, а брови піднялись в подиві. — Скажи, що ти цього не зробив?

— Я – ні, — правдиво зізнався Мейб. — Я не можу бути симбіонтом, моя магія цього не дозволяє. Не я заклинання застосовував, як і не я прив’язав до себе спадкоємицю, — він закрив книгу, кладучи її на стіл в бік. — Я дав це заклинання тільки для того, щоб допомогти цьому дитяті не згоріти від власної магії.

— Зараз це звучить так, ніби вона найособливіша.

— Наві, твої ревнощі зараз справді недоречні. Ти змогла опанувати свою магію, але не всі здатні це зробити. Ти говорила, що ми дорослі завжди вирішуємо все самі, але це тільки тому, що бажаємо вам кращого.

— Не переборщили з гіперопікою?! Їй брехали все життя, — стояла Навіє на своєму.

— Наві, ти – не вона, — наголосив Мейб, чудово розуміючи чому Блейзфорд проводить паралелі між собою та Аберхат. — Тебе довірили мені й моїй сестрі, бо твоє життя було цінним і його хотіли вберегти. І тільки приховав правду, ти могла зростати повноцінно в безпеці. Твоя матір дуже хотіла, щоб ти жила. І ми дали тобі все, що могли. Ніхто й ніколи тебе не вважав чужою. Ти частина нашої сім’ї була й будеш. Завжди.

Навія відчула, як її серце стискається. Раніше, вона завжди підозрювала, що від неї приховує щось важливе, але не очікувала, що почувши правду, не зможе так легко її прийняти. Навіть зараз, вона не до кінця все прийняла, які те, що правда коштувала їй стосунків з Роувеном Уайтом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍