Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

Тепер озвучені й не озвучені заклинання в лічені секунди починали буквально злітати з пальців й діяти, а ще років сім назад, вона могла про це лише мріяти. Блейзфорд ніколи не мала батька та матір, але не могла сказати, що її життя було поганим із дідусем Джило та бабусею Кабарг. Їй не брехали, як Сільсії.

— Дідусь, хто став симбіонтом для Сільсії?

— Цього тобі краще не знати, — Мейб відвернувся від онуки, але знав, що вона не відчепиться від нього. — Твій дорогоцінний капрал, — він так і не обернувся до неї обличчям, але знав, що німа тиша – це не хороший знак.

***

Блейзфорд відчула, ніби земля у неї з-під ніг ледь не вислизнула. Шкіра вкрилась льодяними мурашками, а серце загупотіло в грудях так, мов було кам’яним.

— Ти зараз серйозно? — голос Навіє тремтів, а грудка сліз застрягла в горлі. Навіть розриваючи стосунки з Уайтом, їй не було так боляче. Вона знала відповідь, та все ж озвучила запитання: — Роувен став симбіонтом для Сільсії?

— Його магія це дозволяє, — відповів Джило, нервово постукуючи ціпком по підлозі.

Навія різко опустилася на підлогу, боляче стукаючись коліньми. Її тіло миттєво затряслося від удару, але біль від фізичної рани було ніщо в порівнянні з тим, що коїлося всередині. Вона нервово обхопила голову руками, відчуваючи, як всередині все труситься. Її пальці тремтіли, серце гупало в грудях так, ніби збиралося вирватися назовні.

Дихання стало переривчастим, важким, кожен вдих здавався для Блейзфорд боротьбою. Болісні думки і почуття хаотично кружляли в її голові, створюючи нестерпний хаос. Вона стиснула щелепи, опановуючи себе. Глибокий вдих, довгий видих.

— Чому? Чому він погодився на це? — голос її все ще тремтів.

Джило нестерпно стукотів ціпком, він не дивився на онуку. Якби він до неї обернувся, і спробував втішити, Навіє не вгамувала б свою внутрішню бурю, яка розривала її зсередини.

«Вона все ще його кохає…»  — з сумом подумав Джило.

— Це було єдине рішення, — сказав він тихо. Мейб не став говорити, що заклинання було використане насильно. Які не став говорити, хто його використав.  — Магія Сільсії нестабільна, а його сила може допомогти їй.

— Відколи це сяйво золота допомагає пітьмі?! — сердито фиркнула Навіє. — Я повинна з ним поговорити, — промовила вона, різко піднімаючись на ноги. Злість швидко реанімувала біль Навіє. — Якщо він захоче звільнитися від цього заклинання, я охоче йому допоможу.

— Наві, ти не можеш, — Мейб розвернувся до онуки надто рвучко, ціпок бридко проскреготів по підлозі.

Навіє склала руки на грудях, втупившись у дідуся, її очі блищали від гніву та розпачу.

— Чому не можу? — її голос тремтів від емоцій. — Я не залишити все як є! Я повинна щось зробити!

Мейб підійшов ближче, його очі м'яко дивилися на Блейзфорд, але в них був твердий вираз.

— Ти повинна розуміти, що не всі заклинання можна зняти так легко, як ми хотіли б, — сказав він, намагаючись заспокоїти її. — Є речі, які виходять за межі нашого контролю. Іноді ми можемо лише прийняти їх.

Навіє вдихнула глибоко, намагаючись заспокоїтися. Вона знала, що дідусь має рацію, але біль і гнів не давали їй спокою. Вона кохала Роувена, і віддавати його іншій, вона точно не збиралася, навіть якщо це її майбутня королева.

— Тоді я знайду інший спосіб, — твердо сказала вона. — Я не залишу його в такому стані. Я знайду спосіб допомогти Сільсії й звільнити Роувена від цього заклинання.

Мейб кивнув, поважаючи її рішучість.

— Прошу, будь обережна. Темрява може бути небезпечною, навіть для тих, хто світиться найяскравішим сяйвом.

— Байдуже, я не дозволю Роувену бути насильно симбіонтом! Я роз’єднаю цей зв'язок, — круто розвернувшись Навіє попрямувала коридором.

— І куди ти зібралась? — стурбовано запитав Джило.

— В місто Зенлай, а звідти до столиці!

***

Сільсія стояла перед леді Елмарі з рівною поставою, випромінюючи грацію, тверду впевненість. Її плечі були розправлені, а спина пряма, як у справжньої принцеси. Кожен рух її тіла був точним, вишуканим. Звісно спина Аберхат ледь не терпла від напруження, та вигляду вона не подала.

— Починай демонстрацію, — сказала без емоційно Елмарі.

 Сільсія плавно зробила реверанс, опустившись низько й вклоняючись, не відводячи погляду від леді Елмарі. Її сукня м’яко розлилася по підлозі, утворюючи навколо неї коло. Вона повільно піднялася, не сіпнувшись, кожен м’яз її тіла рухався в ідеальній синхронії, показуючи абсолютний контроль та витонченість. До цього, Аберхат й не знала наскільки тяжкою може здатися роль принцеси чи будь-якої іншої леді з високим статусом.

Аберхат взяла зі столу тонкий срібний келих з напоєм, підняла його до рівня очей, утримуючи так, ніби він був частиною її самої. Вона зробила невеликий ковток, а потім граційно повернула келих на стіл, не проливши ні краплі. Її рухи були плавними настільки, настільки це було можливо взагалі.

Потім Сільсія продемонструвала знання етикету, витончено рухаючись навколо кімнати, ніби вона була її природним середовищем. Вона зупинилася перед леді Елмарі, піднімаючи підборіддя, і з легкою усмішкою відкинула кілька пасм волосся назад, показуючи своє аристократичний бік.

— Як бачите, я вивчила уроки, — промовила Сільсія м'яким, але впевненим голосом.

Аберхат була впевнена, що впоралася із завданням ідеально. Всі ці уроки були нічим в порівняні із тренуванням, яким піддавалося її тіло.

Темні очі, що нагадували травину, зараз світилися рішучістю. Ще ніколи Аберхат так собою не тішилась.

Леді Елмарі спостерігала за своєю ученицею з легким усміхом, задоволено кивнувши.

— Прекрасно, — відповіла вона. — Твої рухи бездоганні, а поставу майже можна назвати взірцевою. Якби мені хтось сказав, що за півдня й одну ніч можна вивчити етикет до такого рівня, я б назвала його брехуном, — Елмарі кілька разів поспіль стукнула указкою по власній долоні, мов в підтвердження своїм словам. — Не знаю як це тобі вдалося, та якщо решту ти будеш так демонструвати, з тебе вийде гідна спадкоємиця.