Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

Сільсія зітхнула і закрила книгу. Її погляд був сповнений смутку і невизначеності. Вона не знала, що їй робити з цими почуттями. Її розум і серце боролися між собою, і вона не могла знайти вихід із цієї внутрішньої боротьби. Вона продовжувала дивитися на мітку на своїй долоні, ніби шукаючи відповіді на свої запитання.

Її очі стали скляними, але вона швидко заморгала, проганяючи зрадливі сльози. Вона була принцесою і повинна була бути сильною, але в цей момент вона відчувала себе вразливою і розгубленою. Думки про Роувена не давали їй спокою, і вона знала, що це почуття буде супроводжувати її ще довго.

Сільсія вкотре зітхнула, гірко посміхнувшись своїм думкам. Вона глибоко вдихнула, намагаючись знайти сили, і почала говорити сама з собою вголос, ніби ці слова могли якось полегшити тягар на її душі.

— Стільки всього сталося, що моя голова ледве в змозі все це переварити. І я б мала думати про правління королівством, — вона відклала книгу і обійняла себе руками, ніби шукаючи в цьому жесті трохи розради. — Я б мала думати про маму, а натомість я думаю про тебе. Чому ти не приходиш і не вибачаєшся... Чому я взагалі так прив'язалась до тебе?!

Сльози знову навернулися на очі, і вона не змогла їх стримати. Вони повільно стікали по її щоках, залишаючи вологі сліди. Сільсія відчувала, що розколюється на частини. Вона знала, що повинна бути сильною, відповідальною, але в цей момент вона відчувала себе просто молодою дівчиною, яка болісно закохана.

— Чому ти збрехав мені, Роувене? — продовжувала вона, поглядаючи на ромбоподібний символ на своїй долоні. — Чому ти зробив це? Як я можу тобі довіряти, якщо ти знову з'явишся? — вона гнівно стиснула щелепи, — Прокляття! Я обіцяла собі більше ніколи не плакати, а останнім часом те й роблю, що плачу! — вона гнівно витерла сльозі долонями зі щік. — Досить цього ниття!

В її думках з'явилися образи їхніх спільних моментів – його посмішка, його дотик, те, як він дивився на неї. Від спогадів по тілу розійшлося тепло,  а разом з ним гнівна рішучість.

— Я повинна бути сильною, — шепотіла Сільсія, намагаючись зібратися з силами. — Я повинна думати про своє королівство… — від останніх слів аж язик онімів. — Своє королівство… — вона повторилась. — Моя магія пов’язана із Роувеном, — дихання вирівнялося, а разом з ним і серцебиття. — Хіба це не означає, що ми загалом пов’язані?!

Вона відчула, як всередині її душі починає розгоратися полум’я рішучості. Якщо їхні долі дійсно переплетені, то це означає, що вона має силу змінити обставини. Вона більше не могла дозволити собі бути лише пасивним спостерігачем у своєму житті.

Сільсія повільно піднялася з підвіконня, випрямивши спину і піднявши голову високо. Її очі сяяли рішучістю і впевненістю. Вона більше не могла дозволити собі жаліти себе чи чекати на зміни. Їй потрібно було діяти.

Вона швидко підійшла до свого столу, де лежала мапа королівства, і уважно роздивилася її. Вона знала, що попереду на неї чекає багато випробувань, але її рішучість була непохитною. Вона більше не буде чекати на вибачення – вона візьме ситуацію у свої руки.

— Я повинна бути сильною для свого королівства, для своєї родини і для себе, — сказала вона, складаючи план дій. — І я буду сильною.