Ольга Островська - Йдемо зі мною, Василино, Ольга Островська

Але суть не в цьому. Куарди це куарди. На рівних вони мене все одно не сприймуть. Моя зброя сьогодні не лише мій розум і слово, але й образ, який найкраще зачепить потрібні нашій справі інстинкти.

І це працює. Я відчуваю на собі погляди всіх чоловіків, що сидять у залі. Захоплені. Уважні. Вони вивчають мене та оцінюють. Відчуваю, як все більше напружується мій коханий ревнивець, дратуючись від такої пильної уваги до мене. Краєм ока помічаю, як хижо підбирається Хасмієр, пожираючи мене очима, і величезним зусиллям волі стримую нервове тремтіння.

– Шановний суд, – урочисто проголошує Арід, підводячи мене до трибуни для свідків, що стоїть у центрі. – Дозвольте представити мою пов'язану, її величність імператрицю Василину Занагар.

А це… звучить напрочуд гарно і вагомо. І справляє приголомшливий ефект на присутніх. Особливо коли Арід знімає із себе екран, демонструючи свій одружений на енергетичному рівні статус. Мою енергетику завдяки Ааму ніхто з присутніх тут не може прочитати.

Хасмієра аж перекосило. Мені вже відомо, що в більшості країн Ільмондара існує закон про недоторканність пов'язаних владущих осіб. За загрозу моєму життю Арід має тепер право навіть стратити без суду та слідства. Тому й поспішав захистити мене цим статусом.

Але суд у нас якраз іде і мені час зайняти місце свідка.

Чоловік допомагає мені піднятись на постамент і сісти у високе крісло, потім сам стає за моєю спиною. На це він теж, виявляється, має право, точніше, навіть зобов'язаний захищати мене від енергетичних сплесків у залі, як мій пов'язаний.

Я, проінструктована чоловіком, спокійно і впевнено кладу руку на блакитний куб, що світиться, на підставці поряд з лівим підлокітником. Ця холодна на дотик штука покликана показувати, чи правду каже свідок. Якщо я збрешу, він почорніє. Але брехати я не збираюся. Мені приховувати нема чого.

− Вітаю, ваша величність, − до мене підходить головний обвинувач, високий сивий худорлявий куард, з чіпким пронизливим поглядом. Цей грає на нашому боці. – Дозвольте спершу привітати вас зі здобуттям пов'язаного.

– Дякую, – поважно киваю у відповідь.

– Ваша величність, розкажіть, будь ласка, суду, як саме ви потрапили до Ільмондару? − ввічливо просить мене обвинувач.

– Все почалося з того, що зникла моя сестра, – починаю я свою розповідь.

Сильно в подробиці не вдаюся, розповідаючи найголовніше, і відповідаючи на питання, що виникають по ходу розповіді. Наскільки мені відомо, Рок вже повинен був дати свідчення, надавши суду всю потрібну інформацію у справі кривдника Солі, через яку вона потрапила до Ільмондара. Тож про сестру мене питають мало. Зате про час проведений у рабстві, про те, що я знаю про інших дівчат, що говорив про потенційних покупців цей мерзенний работоргівець, і про сам аукціон допитують дуже детально. А я дозволяю собі й сльозу пустити, і тремтіння пальців не сховати вчасно. Щоб повною мірою відчути, як лютують більшість чоловіків у залі. Ага, куарди такі куарди. Захисні інстинкти щодо жінок у них не поступаються хапальним та власницьким.

− Тобто ви стверджуєте, що маліксар Хасмієр не тільки був присутнім, але й відкрито висловлював бажання придбати вас? – уточнює обвинувач. – Ви впевнені, що то був саме відповідач?

− Так, − киваю, вже зовсім спокійно зустрічаючи темний погляд маліксара. − Як я вам уже казала, Кайтан не приховував від мене особистість головного гостя аукціону, до того ж я впізнаю важку і холодну енергію маліксара Хасмірера навіть з цієї відстані.

У відповідь цей гад криво посміхається, схиляючи голову набік. Я лише байдуже відвертаюся. Він мені не страшний. В мене Арід є.

– Чи правда, що ви навіть не знаючи, хто викупив вас з аукціону, на рівні інстинктів шукали у свого майбутнього пов'язаного захисту? – чую трохи несподіване запитання.

− Так, − посміхаюся трохи зніяковіло. − Арід поводився зовсім не так, як інші. Мій чоловік єдиний, хто подбав про мене там і подарував підтримку, хоч я тоді й не розуміла, навіщо йому це.

− Останнє питання, ваша величносте. Те саме, заради відповіді на яке вас запросили на це засідання. Скажіть, чи добровільно ви вступили у зв'язок з імператором Занагара Арідом Мігуелем і згодом дали згоду на злиття з ним?

− Так, добровільно, − відповідаю так само впевнено. – Я кохаю свого чоловіка і стала йому пов'язаною за власним бажанням.

– Дякую за вичерпні відповіді, – з чемною посмішкою схиляє переді мною голову обвинувач. – У мене все, шановні судді.

− Захист, у вас є питання до її величності? – цікавиться голова суду за моєю спиною.

− Так, шановні судді, − підіймається з місця поряд з маліксаром худий і довгий, як жердина, смаглявий до чорноти куард. − Ваша величносте, якщо, як ви стверджуєте, ваш теперішній пов'язаний вас викупив, щоб урятувати від рабства, а не володіти вами самому, то чому ви втекли від нього на острові Парфірайен?

– Бо не знала тоді про це, – відповідаю, знизавши плечима.

− Не знали? Тобто він не повідомив вам, що ваша сестра жива, що вона шукає вас, що ви для нього не рабиня? – уїдливо цікавиться представник маліксара.

− Розумієте? – примружуюся я. − Після аукціону, де спраглі до моєї енергії чоловіки дивилися на мене, як на шматок добірного м'яса, зовсім не шкодуючи одну маленьку фуенту в проявах своїх емоцій і виплесків енергії, мені було так погано, що я заснула практично відразу, як тільки мене винесли з залу. Прийшла до тями ненадовго вночі, і між нами з Арідом відбувся невеликий діалог, в якому він мені заявив, що я не рабиня йому, а він мені не господар. А потім після лікування я знову заснула. Вранці ж знайшла записку про те, що мене чекає приємний сюрприз, але чекати цього сюрпризу не стала, нічого не знаючи щодо намірів майже незнайомого куарда, що викупив мене. Мій досвід щодо куардів був не найкращий, щоб сподіватися на щось хороше. Тому Арід просто не встиг тоді розповісти мені про сестру. Але зробив це одразу ж, як тільки знайшов. Якраз перед тим, як по портальній установці було завдано удару, і ми з ним мало не загинули. Я так точно б загинула, якби не він.