Ольга Островська - Йдемо зі мною, Василино, Ольга Островська

− У мене більше немає запитань до її величності, − скрипнувши зубами, заявляє захисник маліксара, сідаючи на місце.

– Дякуємо за відповіді, Василино Занагар, – чую я голосний голос позаду. − Можете зайняти місце в залі, або піти, якщо для вас перебування тут надто обтяжливе.

Зітхнувши з полегшенням, я забираю руку з місцевого детектора брехні. Тут же поруч з'являється Арід, щоб допомогти мені встати.

− Можна, я залишусь? – питаю тихо, коли з його допомогою спускаюся з постаменту. Арід звертає на мені стурбований погляд, але я роблю великі благаючі очі. – Будь ласка.

− Впевнена, що хочеш цього? – обіймає мене за талію чоловік.

– Так. Я хочу бути поруч з тобою. Ну і побачити на власні очі, чим тут все закінчиться, − притискаюся я до нього у відповідь. Та й нехай всі дивляться.

− Добре. Але ні на крок від мене, − кілька секунд повагавшись, зітхаючи, киває чоловік і веде мене до наших місць, де вже чекає Рок.

Солін чоловік шанобливо мені киває, як тільки ми підходимо, і його схвалення раптово виявляється для мене дуже приємним.

– У звинувачення залишився останній свідок, – знову бере слово обвинувач. – Прошу запросити до зали суду його високість Рошада Лаймаре, принца Лайтазі.

І ця фраза справляє ефект бомби, що розірвалася. Зал буквально вибухає емоціями, голосами, шоком. А зблідлий Хасмієр, що з недовірою повертається до нас, спопеляє Аріда повним ненависті поглядом. Мій чоловік відповідає холодною усмішкою, від якої навіть у мене мороз по шкірі.

Але всі присутні чують, як двері відкриваються, і цього разу вся увага зосереджується на Шадові, що рішуче входить до зали.

– Вітаю, шановні судді, – широко посміхається цей чарівний зубоскал, проходячи до місця, яке я займала до цього.

− Рошад?! Що ти тут робиш?! Як ти посмів з'явитися і свідчити проти мене, свого старшого брата? − закипає Хасмієр, вчепившись у підлокітники свого крісла.

І я помічаю, як на його зап'ястях спалахують синім браслети, сковуючи його енергію. Як пояснив мені Арід, вони можуть стати наручниками при необхідності, якщо раптом підсудний надумає проявити агресію.

− О, з превеликим задоволенням посмів, Хасе, − хижо посміхається наш союзник. − Настав час, мабуть, усім дізнатися, що ти за сволота насправді.

Те, що відбувалося далі, нічим іншим, окрім планомірного і ретельного знищення маліксара Хасмієра назвати не виходить. Знявши всі екрани й довівши свою особистість, Шад спочатку пред'явив суду зняті ним особисто показники просторових обурень з порталу на острові Парфірайен, які доводять, що енергетичний удар, який ледь не коштував нам з Арідом життя, був завданий особисто самим Хасмієром. А потім почав ретельно, детально з повною доказовою базою розповідати про всі гріхи та злочини маліксара Хасмієра, включаючи покровительство і спонсорування рабовласницької організації Кайтана та утримання в гаремі рабинь із Землі.

Список гріхів виходить таким величезним, що навіть для мене, не особливо обізнаної в законах Ільмондара, зрозуміло – Хасмієру кінець. Навіть якщо його не засудять до найвищої міри покарання, маліксаром йому вже точно не бути. Про це свідчить і похмуре вдоволення Аріда, яке я відчуваю на емоційному рівні, і блідий, навіть посірілий вигляд самого обвинуваченого.

– Дякую, ваша високість, – бере слово обвинувач, коли Шад замовкає, пред'явивши все, що хотів. – Сподіваюся, суд мені пробачить, якщо я поставлю вам ще одне питання, можливо, таке що не стосується саме цієї справи, але цікавить усіх присутніх.

Сивий куард робить паузу, запитливо дивлячись на суддів, і голова йому згідно киває.

– Дякую, – чемно схиляє голову обвинувач і звертає погляд на Шада. − Скажіть, ваша високість, як так вийшло, що весь Ільмондар стільки років вважав вас мертвим? І чому ви вирішили воскреснути саме зараз?

Мені теж дуже цікаво почути відповідь на це запитання, тож дозволу суддів я дуже рада.

– Чому саме зараз? – посміхається Шад. − Багато хто з присутніх зараз напевно думає, що я з'явився з метою отримати владу, втопивши брата. Але причина в мене інша. Я прийшов помститися.

Щось таке я й підозрювала.

– Помститися? − хрипко і моторошно сміється Хасмієр. − Малюк Роші, ти стільки років витратив на виношування своєї грандіозної помсти? Образився, що вона пішла до мене, коли ти зник? Бідолаха.

Нічого собі заявочка. Тільки підозрюю, що там все не так було. Не схожий Шад на того, хто мститиметься братові за добровільний вибір дівчини. Та ще й буде багато років виношувати таку помсту. Або я зовсім не розбираюся... в куардах, що теж цілком можливо, або Хасмієр зараз нахабно бреше, вибішуючи й провокуючи брата. І це має ефект.

Обличчя Шада темніє, а в очах спалахує застаріла пекуча ненависть.

− Ні, Хасе. Я хочу, щоб ти відповів не за те, що вона пішла до тебе. А за те, що ти спочатку наказав убити мене, а потім насильно забрав з мого дому мою обраницю, і змусив її до злиття, якого вона не витримала, згорівши у твоїй силі.

− А що ж ти тоді не з'явився і не захистив свою обраницю? Кишка тонка виявилася? – зневажливо посміхається Хасмієр. – Де ти ховався, молодший братику?

− На Землі, куди мене викинуло просторовим збоєм напівживого й абсолютно знесиленого після того, як мене спробували вбити, − вискаляється Шад. − Твої найманці добре постаралися. Я ледве врятувався від них з перебитими кінцівками, на останньому подиху відкривши портал. Вони мені навіть прощальний подарунок слідом відправили, збивши координати. Довелося до нуля викластися, щоби не здохнути. Мені знадобилося довгих п'ять років, щоб відновитися фізично та енергетично достатньою мірою для повернення в Ільмондар. П'ять років бути інвалідом у чужому світі через те, що мій рідний брат захотів собі мою жінку. Яку сам і вбив у результаті. Тепер насолоджуйся розплатою. Горіти тобі довго.

Він каже, а в мене мороз по шкірі. Не чекала я такої історії їхньої ворожнечі. Подумати страшно... Це ж жах якийсь! Шалено, до сліз шкода Шада, шкода цю нещасну дівчину. І я не можу не думати про те, що мене спіткала б така ж доля, якби Арід мене не знайшов і так вчасно не викупив. Якби тоді на аукціоні мене купив цей монстр.