Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

— Змій! — практично прошипіла дівчина на прощання, отримавши у відповідь чарівну усмішку та ще один поцілунок важкої ручки.

Мелана дивилася на те, що відбувалося з материнською любов’ю і, мабуть, нічого пояснювати не збиралася. Втім, це не завадило Ліїн поставити запитання:

— Що це означає?

— Ти йому подобаєшся, сильно, — безтурботно озвалася Мелана.

— І що? Адже він розуміє…

— Він розуміє, — сказала блондинка, обдарувавши Ліїн ще одним поглядом сповненим любові та схвалення. — Це поки що ти не розумієш. Але поки що й не треба. Рано ще. Просто довірся чоловікові.

— Що?!

— Він тобі теж подобається. Боги, та навіть безглуздий Каяр це помітив, ви весь час тишком-нишком один за одним спостерігаєте. І обличчя у вас при цьому такі задумливі-задумливі. Якби це було не так, я б не стала просити тебе про ритуал. У байдужих, які не відчувають один до одного навіть пристрасті, нічого не вийшло б. Стародавні ритуали всі такі, тією чи іншою мірою завжди зав'язані на почуття.

— Мелано.

— Ліїн, на все свій час, почекай. Поки рано. Поки що ти можеш потрапити в будь-яку ситуацію і тобі краще не знати що відбувається. Ти краще озирнися, адже зараз свято. І тобі не потрібно на цьому святі обирати серед натовпу незнайомих чоловіків найкращого, боячись помилитись. Тому просто веселись і ні про що не думай. Бери приклад із Сойки. Вона заздалегідь вивчила холостяків, які могли приїхати на свята і потрапити до палацу, і тепер просто веселиться, знаючи, що якийсь недолугий мисливець за статком її не обдурить.

— Вона може відмовитись…

— Може. Але її обов'язково спробують поставити у безвихідь, тому їй і весело. Думаю, того, хто спробує, вона просто покалічить, іншим у науку і продовжить веселитися. Захищати свою честь нареченим не заборонено. А ти маг кращий за Сойку. І за тобою наглядають. Тобі точно боятися нема чого. Веселися, Ліїн.

— Хм, — багатозначно озвалася дівчина. — А що потім?

— Побачиш.

— Я нічого не розумію.

— Це тому, що майже нічого не знаєш.

— Мелано, адже я спробую розібратися.

— Спробуй, — великодушно дозволила вовчиця і посміхнулася, чомусь дуже схоже на усмішку Велівери.

— А якщо я присягнуся вбити його в першу шлюбну ніч, якщо в нього все вийде?

— Не можна присягатися зробити те, чого не зробиш, — сказала Мелана. — Не гнівайся, Ліїн. Юміл просто бовдур, який іноді вірить у прикмети на удачу, глузуючи з того, що в них вірю я.

Ліїн згадала, як Мелана закликала удачу, і спохмурніла.

Навколо відбувалося щось важливе. А вона не бачила що й ніяк не могла вплинути.

Втім, а чи треба намагатися впливати на те, в чому нічого не розумієш? Якби воно її не стосувалося, у Ліїн би навіть подібної думки не виникло. А зараз вона зовсім не була впевнена, хоч і розуміла, що, втрутившись, швидше нашкодить. Напевно, нашкодить. Усім. І собі зокрема.

— Як же я це не люблю, — прошепотіла Ліїн.

— Якщо тебе це втішить, Юміл зараз у не набагато кращій ситуації, — сказала Мелана.

Ліїн знову хмикнула.

Ситуація капітана її не дуже хвилювала, чомусь здавалося, що цей змій вислизне. А їй за всього бажання вислизати нікуди. Хіба що назад у болота. Там її зустрінуть із розпростертими обіймами і більше не дадуть втекти.

Краще хоч якийсь вибір.

І Змій їй справді подобався, настільки, що якби він сказав щось менш образливе, вона погодилася б залишитися в тій ніші.

— Хм, а навіщо він це сказав? — задумливо спитала сама в себе Ліїн.

Змій, може, і йолоп, але не настільки, щоб не розуміти, як вона відреагує на подібне запитання-ствердження.

— Він хотів, щоб я його вдарила?

Мелана тільки знизала плечима і сказала:

— Поспішаємо, нам ще книжки обирати.