Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

спохмурніла, маленька? — запитав Хайр ад Дін, який узяв звичку грати з нею вечорами в шахи. — Готова нарешті визнати, що я граю в шахи краще, ніж якась там жінка?

Відірвавшись від своїх невеселих думок, Кат засміялася.

— Ні, старий гольцю, не готова!

А тоді її гарненьке личко знову стало серйозним.

— Поділися зі мною своєю печаллю, — промовив капітан. — Хтозна, може, я втішу тебе.

— Мені страшно, Хайр ад Діне. Адже я не з тих незайманих красунь, яких зазвичай віддають великому візирові. Я доросла жінка, у мене є діти. Двічі була в шлюбі. Що я можу запропонувати Цикалазаде-паші? Він посміється із сестриного подарунка й відправить мене на невільницький ринок.

Гладун співчутливо поглянув на неї.

— Дівчинко, — м'яко проказав він, — як давно ти дивилася на себе в дзеркало? Немає в цьому світі жодного живого чоловіка, який між тобою та якоюсь сіромашною незайманою обрав би незайману. І Цикалазаде-паша не виняток. У нього надзвичайний гарем. Для візира краса, чарівливість і гострий розум важливіші за невинність. Хай султан розважається зі своїми нескінченними дівами, але не мій господар Цикалазаде. І ще одне, красуне. Якщо мій господар усе-таки вирішить продати тебе, я сам тебе придбаю! — Його регіт виповнив приміщення. — Але надії в мене на це так само мало, як і стати священиком, — прохрипів турок, весело хихотнувши.

Корабель плив Егейським морем, оминаючи невеликі грецькі острови. Коли він прослизнув крізь Дарданелли та увійшов у Мармурове море, графиня відчула біль справжньої втрати, усвідомивши, що тепер вона дійсно покинула рідний світ.

Турецькі шати вже сиділи на ній звично та зручно, і їй важко було втриматися від роздумів про те, що він за чоловік, отой Цикалазаде-паша. Можливо, коли Кат пояснить йому, що сталося, він прийме відкуп та дозволить їм зі Сьюзен повернутися додому. Як було знати з розповідей, паша не був людиною, яка зневажає жінок настільки, щоб утримувати їх проти волі. Ця думка заспокоювала Катріону. Цей турок здавався їй цілком порядним.

Вони дісталися до Стамбула по обіді, коли сонце розливало сяйво над бухтою Золотий Ріг, неначе пояснюючи прибулим назву відомої затоки. Хайр ад Дін негайно ж відправив посильного до палацу великого візира, і менш ніж за годину закритий паланкін та група озброєних вартових були вже біля корабля.

— Навряд чи ми ще колись побачимося, маленька, — сказав Хайр ад Дін. — Нехай Аллах освітлює твій шлях, дарма що граєш у шахи краще за мене.

Сльози навернулися Кат на очі. Підкорившись раптовому пориву, вона поцілувала капітана в щоку. Він поплескав її по плечу та провів до паланкіна, де передав їх із Сьюзен темношкірому євнухові.

— Припускаю, капітане, — роздратовано проказав євнух Хайр ад Дійові, — вони не розуміють турецької. Якою з варварських західних говірок мені з ними спілкуватися?

Кат розлючено тупнула ногою й бездоганною турецькою вилаяла євнуха:

— Бридка ропухо! Брудний холощений свинячий послід! Як смієш ти так говорити зі мною? У моїй країні я знана леді. І я не дозволю виявляти до себе зневагу такому, як ти!

Євнух мало не знепритомнів, а Хайр ад Дін насилу втримався, щоб не розсміятися.

— Шляхетна леді має рацію, Османе. Вона тут проти свого бажання, як особливий подарунок від сестри Цикалазаде. Тож будь увічливий із нею та її служницею.

Осман насторожено подивився на Кат. Щось тут було не так. Він завжди непомильно оцінював жінок-невільниць, а тут раптово схибив.

— Як так вийшло, шляхетна леді, що ви розмовляєте нашою мовою? Ваша служниця також її знає?

— Я вивчала багато мов іще в дитинстві, — відповіла Кат. — Серед них і вашу. Моя служниця поки що лише вчить її, але вона досить здібна.

Євнух кивнув.

— З ними завжди легше, коли вони щось розуміють, — звернувся він до Хайр ад Діна так, ніби Кат тут і не було. — Дуже добре, шляхетна леді, — мовив він, повертаючись до неї спиною. — А тепер чи будете люб’язні ви та ваша подруга пройти за мною до паланкіна? — Він подивився на них. — Ваші вуалі досить щільні? О, так, бачу, що досить.

І незчулася Кат, як їх зі Сьюзен випхали з корабля. Вона ледве встигла повернутися й прощально змахнути рукою Хайр ад Дійові. Завіси міцно зімкнулись, і Катріона відчула лише легенький поштовх, коли раби підняли паланкін і понесли їх. Графиня й служниця здивовано перезирнулися. Куди вони прямують? їм так хотілося визирнути зовні, проте коли вони спробували відтулити завіси, Осман обурено заверещав.

Паланкін рівним ходом рухався крізь шелест, бриз та запах моря. Потім їх змінили галас, спека та людські запахи міста, і, нарешті, носильники ввійшли до прохолоднішої та спокійнішої місцини біля султанового палацу Єні-Сараю. Тут, побіля берегів Босфора, поруч із султановим палацом містився дещо менший палац великого візира. Паланкін зупинився в затишку двору, опустився на землю, і завіси розсунулися.

— Можете виходити, шляхетна леді, — дозволив Осман, і полонянки вибрались із паланкіна. — Вашу служницю відведуть до ваших покоїв. А ви підете зі мною до Гамміда, головного євнуха.

І Сьюзен повела за собою чорношкіра рабиня, а Кат попрямувала за Османом. Вони довго йшли по якомусь лабіринту коридорів, поки нарешті не ввійшли у великі різьблені двері до прямокутної кімнати. На купі подушок сидів низький чорний, мов смола, чоловік, убраний у червоні та чорні шовкові шати. На голові в нього був оздоблений сріблом тюрбан із великим рубіном посередині.

— Виказуй свою повагу до головного євнуха, — сердито засичав Осман, падаючи навколішки та низько вклоняючись.

— Комаха, — гнівно зашипіла вона у відповідь. — Я кузина короля. Я нікому не вклоняюсь, окрім Бога й мого правителя.

Від величезної гори плоті долинув розкотистий сміх.

— Гарно сказано, жінко! Мій господар Цикалазаде любить у жінках сильний дух, якщо тільки він здобрений мудрістю. — Дивно було чути такий високий голос від здорованя. — Османе, почекай ззовні.

І, щойно Осман пішов, головний євнух повернувся до Кат.

— Я Гаммід, порядкую господарством візира. Як тебе звуть, красуне?

Гордо ступивши вперед, Катріона промовила:

— Я леді Катріона Стюарт-Гепберн, графиня Босвелл. Я кузина його величності короля Шотландії Джеймса, який після смерті королеви Елізабет стане й королем Англії. І я тут проти власної волі, нас зі служницею викрала з дому сестра вашого господаря. Вона домагалася мого чоловіка, проте він їй відмовив. Вона вирішила помститися за себе, відрядивши мене сюди. Якщо ви надішлете звістку моєму чоловікові лорду Босвеллу, він заплатить вашому господареві ту ціну, яку той забажає. І ви також одержите щедру винагороду.

— Візир не має звички збирати відкупи, жінко. Тебе не для цього сюди